8-klas-zarlit-milianovska-2025 by Орко

УДК 821 (100)(076.3)

М 60

Рекомендовано

Міляновська Н. Р. М60 Зарубіжна література : підручник для 8 класу закладів загальної середньої освіти / Н. Р. Міляновська, Е. С. Міляновський, Л. М. Сич. — Тернопіль : Астон, 2025. — 304 с. : іл.

ISBN 978-966-308-951-5

Підручник підготовлено відповідно до модельної навчальної програми «Зарубіжна література. 5-9 класи» для закладів загальної середньої освіти з українською мовою навчання (2021 р. зі змінами 2023 р.)» (авт. Ніколенко О., Ісаєва О., Клименко Ж., Мацевко-Бекерська Л., Юлдашева Л., Рудніцька Н., Туряниця В., Тіхоненко С., Вітко М., Джангобекова Т.), рекомендованої Міністерством освіти і науки України (наказ Міністерства освіти і науки України від 12.07.2021 № 795). Зміни до програми схвалено експертною комісією з літератури (української та зарубіжної) (протокол № 5 від 2.06.2023 р.). Змістове наповнення підручника враховує вікові особливості учнівства та сприятиме досягненню очікуваних результатів навчання, передбачених модельною програмою. УДК 821 (100)(076.3)

ISBN 978-966-308-951-5

розширюють наш світогляд і лягають у фундамент нашої освіти на все життя. У 8 класі ми познайомимося з художніми творами, у яких знайшли своє втілення найдивовижніші ідеї, найрізноманітніші світогля-

ди та культурні досягнення різних народів. Ми вчитимемося сприй-

мати ці безцінні надбання людства через призму мистецтва і чути в

них голоси письменників як давнини, так і сьогодення. І не тільки чути, а й розуміти те, що намагалися сказати нам митці: що їх тривожило та що викликало в них гордість за культуру свого народу. Щоб спростити вам таке складне завдання, у підручнику використана система рубрик, яка впорядковує матеріал, необхідний для повноцінного розуміння художнього

літературних пам’ятках

і релігійні вірування, і моральні цінності, і

3. Прокоментуйте визначення культури, подане у статті.

4. Доведіть, що і фольклорні, й літературні твори

вже знаєте, що література як

є художнім відображенням дійсності. Вона, як й інші види мистецтва (живопис, музика, архітектура тощо), не може існувати поза історичними епохами, поза подіями та ідеями, що визначали шляхи людства. Тому відповідно до європейської традиції у визначенні історичних епох і типів культури зазвичай розглядають такі етапи розвитку літературного

процесу:

Ви вже вивчали історію Стародавнього світу і знаєте, що слово античність походить із латинської

чною ж літературою називають

римлян.

Антична література створювалася

н. е. до V століття н. е.

від VIII століття

Історично першою виникла давньогрецька література. Вона зберегла своє панівне становище впродовж усієї доби античності. Римська література була літературою народу, який сформувався пізніше за греків, через що і потрапив під грецький культурний вплив. Римські автори вважали себе учнями греків

грецьке

Однак мистецтво цього войовничого народу, як і вся його цивілізація, було мужнім і стриманим. Фрески, якими розписували стіни в палацах, зображували сцени війни і полювання. А найвишуканішими речами, знайденими в ахейських похованнях, були бронзові мечі, золоті й срібні кубки, а також посмертні маски могутніх владарів. У давньогрецькій міфології відобразилося ахейське минуле давніх греків. Більшість подій давньогрецьких міфів та епічних пісень, відбуваються в Мікенську епоху. Досі надзвичайно популярними є цикли Фіванський, Троянський, про подвиги Геракла, про похід аргонавтів. Вони відображають устрій ахейських держав, який склався у

міфах доволі

довгих 10 років, чимало мужніх воїнів загинуло під

нагадала йому про прекрасну Єлену й допомогла своєму улюбленцеві

збудувати чудовий корабель. Він зійшов на корабель і вирушив у путь

безкраїм морським простором у

Єлена. Розпач охопив Кассандру2 , коли побачила вона, як швидкохідний корабель Паріса віддалявся

, вигукнула віща Кассандра:

дивився він на неї, милуючись її

неземною красою. Похопилася

красою Паріса і Єлена, він був прекрасний у своєму багатому схі-

дному вбранні. Минуло кілька днів. Менелаєві треба було їхати на острів Крит. Від’їжджаючи, просив він Єлену дбати про гостей, щоб нічо-

ми стінами Трої. На другий день було укладено між греками

героя-чоловіка заради

долом і морем. В усіх цих походах особливо відзначався великий

Ахілл. Греки заволоділи острова-

ми Тенедосом, Лесбосом. Багато міст зруйнували вони всередині країни. Оволоділи вони й містом

Фівами1 , де правив батько Гекторової дружини Андромахи, Естіон. В один день убив Ахілл сім братів Андромахи. Загинув і батько її. Багату здобич захопив Ахілл у Фівах. Він захопив у полон і

прекрасну дочку

, відступаючи крок за кроком. Приніс Аякс труп Ахілла

ступивши ложе, голосно оплакували греки свого найбільшого героя і рвали з горя волосся. Почула їх плач богиня Фетіда. Піднялася вона з морської глибини із своїми сестрами нереїдами. Дізнавшись, що загинув її улюблений син, Фетіда видала з вуст такий зойк скорботи, що здригнулися усі греки. Сімнадцять днів оплакувала Фетіда, нереїди і греки Ахілла. Оплакували героя і безсмертні боги на Олімпі. На вісімнадцятий день споруджено було похоронне багаття. На ньому спалено було тіло Ахілла. Багато жертв принесли на честь найбільшого з героїв греки. Всі вони брали участь у похованні, одягнувши розкішні

нього зброя. Та затьмарили

від поштовхів зброя греків, але не чули цього троянці. Нарешті, притягли вони коня в акрополь. Віща Кассандра вжахнулася, побачивши

в акрополі коня. Вона віщувала загибель Трої, але сміхом відповіли їй троянці – адже її провіщенням ніколи не вірили. У глибокій мовчанці сиділи в коні герої, пильно прислухаючись до кожного звуку, який доносився ззовні. Чули вони, як кликала їх, називаючи на ймення, пишнокудра Єлена, наслідуючи голоси їхніх

дружин. Насилу вдержав одного з героїв Одіссей, затиснувши йому рота, щоб він не відповів. Чули герої тріумфування троянців і шум веселих бенкетів, що справлялися

по всій Трої з нагоди закінчення

облоги.

Нарешті, настала ніч. Усе

змовкло. Троя поринула в глибо-

кий сон. Біля дерев’яного коня

почувся голос Сінона – він дав

знати героям, що тепер можуть

вони вийти.

Сінон встиг уже розпалити й

велике вогнище біля брами Трої.

Це був знак грекам, які заховались за островом Тенедос, щоб швидше спішили вони до Трої. Обережно, намагаючись не робити шуму зброєю, повиходили з коня герої; першими вийшли Одіссей з Епеєм. Розсипалися по заснулих вулицях Трої герої. Запалали будинки, кривавою загравою освітлюючи загибель Трої. На допомогу героям з’явилися й інші греки. Через пролом вдерлись вони у Трою. Почалася жахлива

захищалися, хто чим міг

1. Розкажіть,

3. Що

4. Доведіть,

5. Яких жахливих помилок , що

6. Доведіть, що

7. Розкажіть

8. Скористайтеся покликанням https://cutt.ly/MryeSUyW

9. Поміркуйте,

10.

11.

Опановуємо ази мистецтвознавства Мистецтвознавці – це фахівці ,

».

1. Знайдіть 2-3 картини, які зображують суд Паріса, викрадення

2. Підготуйте презентацію з обраними картинами (зазначте

ків, рік створення картин).

3. Під час демонстрації

5. Презентуйте свої

дійствах

поступово перемістилася в Малу Азію. Аеди, її

хранителі, упродовж всіх «темних сторіч» передавали з покоління в покоління героїчні пісні, які стали для вигнанців на тлі

занепаду

’яттю

славне минуле. З часом на зміну співцям-аедам прийшли нові виконавці, яких називали рапсодами. Вони вже не співали героїчні пісні про одиничний подвиг воїна, а декламували великі героїчні поеми. Героїчні поеми – це масштабні оповіді про видатні подвиги героїв та важливі історичні події, які змінили долю цілих народів і в яких брало участь багато дійових осіб. Дослідники давньогрецької літератури схиляються до думки, що деякі рапсоди були не просто виконавцями, а створювали власні епічні поеми, використовуючи легенди, перекази і пісні. Слава давньогрецьких рапсодів значно перевищила славу ахейських аедів. Якщо звичним місцем виступу аеда був царський палац, то рапсод, як правило

3. Як виконували героїчні пісні Мікенської доби?

4. Поясніть, чому аеди були у великій пошані в

6. Якого особливого значення набули

і його авторства щодо героїчних поем «

наука визнала, що у VIII столітті до нашої

надалі для зручності можна називати

матеріал і створив

міфи і не відтворює історичні події далекого для нього XII ст. до

н. е. Він навіть не описав похід ахейського війська на чолі з мікенським царем Агамемноном під мури Трої та її десятирічну облогу. Хронологічні межі поеми охоп-

лише 53 дні десятого року

Більшу частину поеми складають

роке епічне полотно.

5. Знайдіть на карті (сторінка 20) міста Трою, Мікени

6. Розкажіть,

на всі боки, а сокіл із клекотом хижим Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем. Рвавсь так Ахілл1 уперед, та вздовж іліонського муру

З трепетом Гектор, тікаючи, дужими рухав коліньми. Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром, Бігли вздовж муру міського обидва

відповідь мовить

йому ясноока Афіна:

Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче!

Смертного мужа, якому давно вже приречена доля, Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити. Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні». […]

Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши, Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті –

Гектора, коней баских упокірника, й другий – Ахілла,

І по середині взяв. Долі Гектора день похилився,

Вниз, до Аїду пішов, – Аполлон одвернувся од нього.

До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате: «Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині

До кораблів принесемо з тобою велику ми славу, Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.

Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись.

Тож зупинись на хвилину й спочинь! А сама я подамся До Пріаміда2 й схилю його вийти на бій із тобою». Як була вирішена доля Гектора?

Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.

От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий3 .

І до божистого Гектора миттю вона поспішила,

Постать Дейфоба4 прибравши і голос його неослабний,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате: «Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий,

Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама. Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!»

В відповідь Гектор великий промовив їй, шоломосяйний:

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна: «Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо

В січі завзятій, – побачимо ще, чи Ахілл прудконогий Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!»

Мовила так і підступно його повела за собою. А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько, Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:

«Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.

Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши Стріти твій напад. А зараз – дух мій мене спонукає

Стати грудьми проти тебе – здолаю чи смертю загину. Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу Дасть мені Зевс і душу із тіла твого відберу я. Тільки славетне озброєння

угоди! Як не бува між людьми і між

непорушних, –Так і між нами не бути любові, не

ніяким Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже […]» Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,

Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши, В землю уп’явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна

Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу. Поміркуйте, чому богиня Афіна допомагала

Гектор тоді бездоганному

, Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди.

Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили, Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,

Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста

Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь. Але ховалося Гектора тіло в озброєнні міднім, Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову1 силу.

Там лиш, де кості ключиці поєднують шию з плечима,

Горло біліло, – найшвидше душі там сягає загибель, –Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий, І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт.

В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:

«Гекторе, вбивши Патрокла, невже врятуватись самому

Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?

Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший

Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишився –

Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».

Весь знемагаючи, Гектор одрік йому, шоломосяйний: «Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних, Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв, Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:

Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна, Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали2 ».

, Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»

Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне: Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля В п’ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,

До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.

На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,

Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.

Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось

Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,

хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї. Пилом

, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.

і сумне голосіння

1. Назвіть імена персонажів, зображених у поданих фрагментах поеми «Іліада».

2. За що Ахілл хотів помститися Гектору, коли викликав

3. Чому Гектор не сховався за мурами

4. Чи усвідомлював

5. Розкажіть про

6. Як богиня Афіна втрутилася

щоб уникнути смерті від руки Ахілла?

одаль сиділи […]

В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись, Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати Руки страшні, що в нього численних синів повбивали. Здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,

Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням: «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі. Все ж він, принаймні, почувши про те, що живий ти і цілий, Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої. Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось. Аж п’ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв, Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.

Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас, Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий – Гектор.

Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських

Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.

Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене, Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний, Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, –Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

Мовив це, й пам’ять про батька збудив і викликав сльози. Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.

Так спогадавши обидва, – той Гектора-мужезвитяжця, Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши, Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом Тяжко журився

. Та як наслали на тебе це лихо богове небесні, Вічно під містом твоїм лиш січі та

». В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: «Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор

Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше, Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене

Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він на радість Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо». […] Сучасна реконструкція Гомерівської Трої (Illustration: G Dagli Orti/De Agostini/Getty Images)

Син же Пелеїв, як

твій

старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, –

Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш. […]

В Трою привізши, і там, многослізний, він буде для тебе!

Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто: Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

Щоб не виходив на битву я сам і воїв стримав».

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло, Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле: Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже. Дев’ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі І поховать на десятий та справити тризну для люду. На одинадцятий – пагорб насипати зверху могильний, А на дванадцятий – бій відновити, якщо вже так треба».

Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий: «Хай так і буде, старче

, що його зажадав ти».

Мовивши це, правицею руку він біля зап’ястя Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці. […]

В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею. Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали, Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив

Їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше, Аніж Кассандра1 , на

подібна. Вздріла вона із твердині пергамської любого батька На колісниці й

різьблене, навкруг посадили

Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням

Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили.

Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха1 , Голову Гектора-мужезвитяжця обнявши руками:

«Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою

В домі мене залишаєш. Тож син наш – мале ще дитятко, Що породили його ми, бездольні, – квітучого віку

Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю, Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих. Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних. З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною Підеш до краю чужого роботу робить примусово Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку2 В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор. Батечко твій неласкавий до них був

то

4. Колись

Працюємо

5. Якою у голосінні дружини передбачається

6. Які види зброї

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16. Що

17. Схарактеризуйте

ньогрецьким рапсодом.

18. Поясніть, як виконувався

часи.

19. Скористайтеся покликанням https://cutt.ly/XrtOitvJ або QR-кодом і

20. Що є спільного між образами

21. Поясніть

22.

23.

поему

24. Василь Симоненко (1935–1963)

властива ритмічність мови. Вона досягається певним порядком чергування наголошених складів із ненаголошеними.

Таке чергування складів у віршових творах може здійснюватися за різними схемами, які називають віршовими розмірами.

Гекзаметр – основний віршовий розмір в античній літературі. Слово гекзаметр перекладається з грецької як шестимірник (hex –шість, metros – міра), оскільки у віршорядку налічується 6 наголошених складів1 .

Твори , написані гекзаметром , виконувалися наспівним речитативом . Вони вирізнялися повільністю й

мови . Схема гекзаметра (чергування наголошених і ненаголошених

Виконуємо

твори, які у VII — VI ст. до н. е. здобули неабияку популярність. Вони безпосередньо і швидко відгукувалися на проблеми повсякденності, політичні події в полісі або виражали найтонші переживання звичайної людини. Водночас поети широко використовували художні прийоми, розроблені епосом, і постійно зверталися до міфологічної тематики. Давньогрецька лірика, як і епос, виникла з народних пісень і тривалий час зберігала фольклорні традиції

рів

діячі, філософи чи

. Елегії розвинулися з народних поховальних пісень і плачів, які виконували під супровід флейти. Проте в літературі ці твори набули

доволі бадьорого настрою. В них ми можемо побачити повчання, політичну агітацію, патріотичні заклики, військові настанови, життєві поради, приклади, гідні наслідування, тощо. Одним із найвідоміших авторів елегійної поезії став Тіртей. Відомостей про цього поета майже нема. Припускають, що

смерть

та

1. Розкажіть про причини

4. Що вам відомо

5. Розкажіть про

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну, Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах. Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі

Ниви покинуть і йти жебракувати в світи, З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати,

Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну. Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить, Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.

Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,

Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.

Тож як справді не знайде втікач поміж

Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю –Будемо батьківщину і дітей

свій

старе

у перших рядах. Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане, В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.

12.

13.

14.

Текст «Моєї молитви» був створений Осипом Мащаком (19081976) –крайовим керівником українського патріотичного руху ОУН. У 1934 році він був заарештований та ув’язнений у найстарішій львівській тюрмі із назвою Бригідки. Тут 28-річний Осип і його товариші, серед яких був і 27-річний Степан Бандера і 29-річний Роман Шухевич, а разом з ними ще більше

вироку суду. Осип написав текст «Моєї молитви», щоб підняти бойовий дух товаришів, звинувачених у вбивстві зокрема представника Сталіна і одного із організаторів голодомору в Україні. Те, як гідно трималися на судових засіданнях учасники патріотичного руху, вражало всіх, хто стежив за перебігом гучного процесу. У тексті «Моєї молитви» неодноразово робилися зміни, а востаннє вона модернізувалася у 2014 році. Зараз «Моя молитва» підіймає бойовий дух українських воїнів-патріотів і цивільних у боротьбі

тематику. До наших часів збереглися лише деякі тексти меліки, а яким був музичний і хореографічний супровід – можна, на жаль, лише здогадуватися. Найяскравішою поетесою античності називають авторку мелічних віршів Сапфо

ароматами «запашних вінків і з троянд, і з фіалок», запахом «солоного моря» і «солодкої медуниці». Картини природи передають стан душі закоханої жінки, її праг-

нення насолоджуватися життям:

Жереб мені Випав такий: Серцем палким Любити

Ласку весни, Розкіш, красу, Сонця ясне Проміння. Переклад із давньогрецької Андрія Содомори

світі людини. У відомому фрагменті, який

піснею, вона з небувалою щирістю

томління, ревнощів, глибокого смутку: ЛЮБОВ Мов боги, здається

Опановуємо ази контент - менеджменту Контент - менеджер відповідає за створення , редагування та управління контентом на вебсайтах , блогах і в соціальних мережах . Може також аналізувати ефективність контенту і розробляти стратегію його покращення . Творче завдання . Спробуйте себе у ролі контент - менеджера для сайту « Поетика Античності ». Попрацюйте самостійно або командою над контентом , який буде присвячено поезії Тіртея « Добре вмирати тому

Результат проєкту презентуйте перед однокласниками .

1. План створення контенту

2. Напишіть для вебсайту публікацію, яка допоможе привернути увагу до цього твору.

3. Додайте у пост цитати з вірша і коротке пояснення до них.

4. Щоб візуально підкреслити головну

варіанту.

6. Зафіксуйте для себе критерії, за якими ви будете оцінювати успішність вашої контент-стратегії. Що для вас важливіше: кількість вподобайок, коментарів, репостів, кількість переглядів відео

власне афінського те-

атрального дійства стали святкові обряди, пов’язані з давнім культом бога виноградарства Діоніса. Слово

театр учені вважають дуже давнім і

тлумачать як місце для вшанування Діоніса.

Із VI століття до н. е. театром на-

зивали місце, призначене для вико-

нання хорами урочистих пісень на

честь бога Діоніса та для інсценізацій, пов’язаних із ним міфів. Культ бога виноградної лози і покровителя простолюду вшановували на святах, які називали Діонісіями. Їх проводи-

пом , були важливою складовою

цап ’ ячі шкури , зображували

міфи про Діоніса , супроводжуючи дію піснями

ніса

людей, даруючи їм радість і життєву наснагу.

Драматичні твори призначені для сценічного втілення і створюються передусім для театрів. Тому автори враховують сценічні

вивести багато персонажів, розтягнути тривалість дії на

рід відрізняється

у V столітті до нашої ери. Давньогрецьким трагедіям були притаманні серйозність, урочиста декламація, монументальність образів і пишне вбрання. Уяву глядачів вражали катастрофічність подій і сила духу героїв, які

все підпорядковувалося нестримній стихії сміху: жа

вистави використовували трагічні маски.

Щоб передати почуття персонажа без використання міміки, актори мали володіти неабиякою майстерністю з декламування і

виразної пластики рухів.

Трагічних масок, що відображали душевний стан героїв (страждання, страх, злоба), налічувалося до 28. До того ж мас-

ки, які закривали не тільки обличчя, а й

усю голову, фарбували в певний колір, що також мало символічне значення: червоний

означав гнів, жовтий – хворобу і т. д.

Ще одним завданням маски було підсилення голосу актора, що досягалося її особливою будовою. Щоб поновити порушену пропорцію між тілом і головою актора (маска значно збільшувала її), використовувалися котурни (взуття на дуже товстій підошві, часом із підставками

ни збільшували зріст навіть на 25-30 см. До акторів висувалися високі вимоги: вони повинні були мати гучний голос, чітко декламувати

музичних інструментах.

В основу трагедійного жанру закладається

відбулася в

II століттях до н. е., коли Рим із невели-

кого полісу перетворився на могутню державу. Завоювавши грецькі поселення на півдні

Італії (272 рік до н. е.), а згодом і саму Грецію (146 рік до н. е.), римляни остаточно по-

трапили під вплив значно розвиненішої і багатшої грецької культури. Із завойованих грецьких земель у Рим

потяглися ремісники, скульптори, архітектори, вчителі, письменники і філософи. Саме їм судилося здійснити культурну революцію в Римі. Місто почало набувати величного грецького вигляду, в ньому повсюдно відкривалися театри і школи за грецьким взірцем, а знати мову завойованих

тання добробуту римлян були очевидними.

зваженим рішенням та енергійним зусиллям молодого правителя швидко відновилися зруйновані війнами сільське господарство і торгівля. Такого розквіту Рим не мав ні до, ні після правління Августа. Тривалий мир сприяв і культурному відродженню країни. Але нове мистецтво «золотої доби Августа» суттєво відрізнялося від римського мистецтва попередніх епох.

притаманні невідомі раніше пишність і піднесеність як в архітектурі, скульптурі, так і в літературі.

Грецька класика стала для римських митців взірцем. Найочевидніше свідчила на користь нового мистецького

будована в класичному

пізніше

. Однак найважливішим видом мистецтва для нового правителя

Октавіан Август бачив відновлення давньоримських

розміри, зробивши вірші чіткими

синтаксичні конструкції, притаманні попередньому стилю, на короткі, ніби карбовані, фрази, якими згодом

славитися вся римська поезія, – кожен рядок нерідко сприймається як афоризм. Створена геніями римської літератури досконала система художніх засобів надовго пережила своїх творців, залишаючись незмінною до кінця античності.

Публій Вергілій

які захоплювалися поезією. Твори Вергілія сподобалися новим друзям, хоча і були позначені песимізмом. Тихий і спокійний меланхолік, Вергілій гостро переживав кризу в римській державі: криваву політичну ворожнечу і постійні громадянські війни, які випали на долю його покоління. За кілька років Вергілій здобув у

поет-початківець, але успіх був затьмарений особистими негараздами. У 42 році до н.

мель в Італії, щоб роздати ділянки солдатам зі своїх легіонів, які підтримали його під час громадянської

цій у Вергілія несподівано відібрали його маєток у Північній Італії. На щастя, його підтримали

до самого Октавіана. Обурення беззаконням і радість відновленої справедливості своєрідним чином надихнули Вергілія на створення поетичної збірки «Буколіки» (в перекладі з грецької «Пастуші вірші»). «Буколіки», опубліковані приблизно у 39 році до н.е., складаються з десяти невеличких поем (еклог), в них поет змальовує життя пастухів на лоні природи. Герої цієї збірки розмірковують на найрізноманітніші теми, актуальні для сучасників

є, зокрема, й оспівування Риму, що «над містами підноситься всіми». Однак особливе місце у «Буколіках»посідає 4-та еклога. У ній автор урочисто віщує народження диво-дитини – майбутнього справедливого правителя оновленого світу. Поет пише, що цього хлопчика, цю «парость новітню богів нам із ясного послано неба». Його поява завершить «залізну добу» воєн, і найближчим часом для людства настане нова «золота доба»

землі починається знову»). Очевидно, що Вергілій натякав на

Вергілія вірогідність описаних у ньому подій ні в

не викликала сумнівів. Чимало вельможних римських родин вважали, що походять від троянських героїв, імена яких були відомі з давньогрецьких епосів. Рід Юліїв, до якого належав і сам Октавіан Август, вважав, що

походить від Іула (Юла) – сина Енея. А це означало його божественне походження. Адже матір’ю Енея була сама богиня Венера (Афродіта). Давній міф про Енея ніби освячував законність претензій роду

Юліїв на владу. Октавіан

. Її підступ спрацював – після шторму

тун, цілими залишилися

ня, що призвів до загибелі

«Одіссея» в одному творі.

частина

(1—6

), наслідуючи «Одіссею», розповідає про блукання Енея, а друга частина (7— 12 книги), в якій описано бої в Італії, нагадує «Іліаду». Вергілій, узявшись за епічний твір, вступив, за античними уявленнями, в змагання із самим Гомером, адже Гомер дав взірець епічного твору. Однак в «Енеїді», на відміну від Гомерових творів, нема розлогих відступів. Кожен рядок поеми підпорядкований головній ідеї – уславленню величі Риму, яка була визначена долею, закладена Енеєм, але найбільшої повноти досягнула за правління Августа. Прямою декларацією величі Риму у творі стало пророцтво, яке Еней отримав про свою майбутню державу в підземному царстві мертвих. Там троянському царевичу

світом. Але водночас пророцтво містило попередження: влада – це не право, а нелегкий обов’язок, який під силу лише бездоганним героям. Саме розуміння бездоганного, ідеального героя у творі Вергілія кардинально відрізняється від гомерівського

рой – це могутній воїн, який, не вагаючись, готовий кинути виклик долі та богам. В «Енеїді» ж – це розсудливий політик, який повністю підпорядковується долі, навіть якщо має внутрішні сумніви щодо правильності такого рішення.

Відповідно, і характеристика персонажів, і їхній поділ на позитивних та негативних у поемі Вергілія залежать лише від бажання чи небажання кожного з них виконати присуд долі. Сам Еней готовий виконати своє призначення за будь-яку ціну (через що й отримав у поемі постійні епітети благочесний, благочестивий і побожний). Повною його протилежністю, а водночас і суперником, виступає рутульський цар Турн. Еней – значно яскравіша особистість, ніж будь-який гомерівсь-

кий герой. Він не лише могутній воїн, а й чудовий полководець, дипломат, люблячий син, батько і чоловік. Узагальнюючи в характері

розвиватися

успадкувала література Середньовіччя та

«Енеїди», знижували піднесений

твору зображували приземлено. Така ж пародія під назвою

ЕНЕЇДА (уривки)

Заспів

Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої,

Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські.

Довго всевишня по суші і морю ним кидала сила, Бо невблаганна у гніві Юнона була безпощадна.

Досить натерпівся він у війні, поки місто поставив, Переселивши у Лацій1 богів, звідки рід був латинський,

Родоначальники Альби2 й мури походили Рима.

Музо, про всі ті причини згадай нам, чию він образив

Волю божисту і що так царицю богів осмутило, Що навіть мужа такого побожного змусила стільки

Витерпіть бід і пригод; чи такі вже боги невблаганні?

Місто старинне було, Карфаген, поселенці тірійські3

Там оселились, далеко навпроти Італії й гирла Тібру; було воно повне багатств і до бою завзяте. Місто те, кажуть, Юнона найбільше з усіх полюбила, Більше, ніж Самос. Тут зброя її, тут її колісниця, Тут, якщо доля дозволить, і влада над світом найвища

Має постати, – вона і тоді вже про це турбувалась.

Чула, одначе, нащадки такі із троянської крові Вийдуть, що вирвуть колись із корінням твердині тірійські, Вийде й народ відтіля, цар могутній, в боях переможець,

Лівії всій на загибель: цю нитку вже випряли парки4 . З острахом, щоб не збулось це, Сатурнія5 ще й пригадала Давню війну, що вела біля Трої за любих аргейців. Ще не затерлись-бо в пам’яті й гніву причини, жорстокий

Біль не ущух, у серці десь тліли й про присуд Парісів

Згадка, і жаль за зневагу краси; й те ненависне плем’я, Й шана, яку Ганімед тепер має. За все це горіла

Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило,

Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний Не докінчив. Не впускала їх довго

тепер розповім я тобі

дардан покоління, Що то за слава чекає його і які це

Із італійського племені, з душ тих преславних, що з нашим Іменем прийдуть на світ; я розкрию тобі твою долю.

Бач, он юнак той, що сперся на спис не окутий, – до світла Ближче він став випадково, – із темряви перший на світ цей

Вийде він, із італійською кров’ю змішавшись, – це буде Сільвій, альбанське ім’я, твій останній нащадок, якого В лісі тобі, вже старому, Лавінія-жінка породить.

Стане царем він колись і наступних царів буде предком, Звідси і над Альба-Лонгою рід наш держатиме владу...

Дідові до товариства ще Ромул, син Марса, увійде, Мати Ілія його з ассаракської крові1 породить.

Бачиш ті китиці дві2 , що шолом прикрашають у нього?

Батько, як бога, його у свої вже відзнаки вбирає.

З благословення його розростеться, мій сину, славетний

Рим, що зрівняє свої володіння і дух свій з Олімпом...

Але поглянь-но очима сюди обома і на плем’я

Римлян своїх подивися: Цезар і рід весь Юлійський, З’явиться тут він колись попід віссю великого неба. Це той герой, про якого чував ти оракулів стільки, Цезар то Август, син божества; золотую епоху В Лації наново він установить, на землях, що перше Царством Сатурна були, і до гарамантів та індів Владу поширить, – земля та за межами наших сузір’їв, Поза шляхами щорічними сонця...

Інші зуміють ніжніші істоти із міді кувати; Вірю, що з мармуру навіть добудуть живії обличчя

Батько Еней, ім' я Турна почувши, свій замок лишає,

Мури лишає високі, і всі на путі перепони

Геть усуває і, всякі свої відкладаючи справи, Радості стримать не може, лиш брязкає зброєю грізно, Наче Афон, або Ерікс, або й Апеннін сам, наш батько,

Буйно дубами шумить і веселе чоло, оповите

Снігом, до неба підносить. Уже і рутули, й троянці

Навперегін, уже очі й італи на нього звернули,

Й ті, що на мурах високих були й їх згори боронили, Й ті, що внизу тараном розбивали твердиню, всі разом

Скинули зброю із себе. Могутній Латин із героїв Дуже дивується, що хоч у різних околицях світу

Десь народились, а тут ізійшлися боротись залізом.

Ті ж, коли вільно відкрилося поле широке, списами

З віддалі кинули й наскоком в бій рукопашний вступили –Аж задзвеніли їх мідні щити і земля застогнала;

Вої ж удари мечів ще подвоюють, – щастя і мужність

Разом сплелись тут в одно. Так часом на Сілі високій

Чи на верхів' ях Табурна бики два, в бою десь зустрівшись, Чола ворожі один проти одного звернуть, і з жаху

Їх пастухи відступають, і вся череда заніміє;

В страху телиці стоять і чекають усі, бо не знають,

Хто буде в лісі хазяїн, за ким череда попрямує. І з величезною міццю вони себе ранять взаємно

Й колють рогами, впираючись, дужими; кров’ю рясною

Шиї змивають і груди, а рев їх по

лунає. Так поміж себе й троянець Еней,

Вдарили спершу щитами, що гуркіт пішов аж до неба, Сам же Юпітер, зрівнявши вагу, терези встановляє Й долі дві різні

Мури стрімкі оточили. Еней, хоч коліна, стрілою

Ранені, недомагають, а часом і біг зупиняють, Розгарячившися, кинувсь в погоню й сягає ногами В п ' яти того, що зі страху тікає. Як гончий собака

Оленя в закруті річки догонить, або в загороду З пір' я червоного гавкотом вже зажене безугавним, Той же, засади злякавшись і кручі над берегом річки, Тисячу раз навмання то у цей, то у той бік стрибає. Скорий умбрієць, проте, біля нього, вже дише на нього, Ось-ось ухопить, здається, вхопив, уже клацнув зубами, –Клацнув усе ж таки марно. І от тоді вереск великий Зчиниться, берег і озеро аж відгукнуться, аж небо Галасом тим залунає. Так Турн утікає й при цьому Лає рутулів усіх, поіменно їх кличе, благає, Щоб хтось подав йому меч його, всім їм відомий. Еней же Смертю на місці загрожує кожному, хто лиш підійде.

Всім їм, у жах оповитим, грозить він, що місто зруйнує, Й Турнові вже наступає на п ' яти, хоч сам весь у ранах. П' ять раз оббігли туди вже й сюди і назад завернули.

Не про малу нагороду-бо тут, не про жарти ідеться:

Бій за життя і за Турнову кров тут ведеться завзятий.

А до Юнони тим часом, яка на бої споглядала

З хмар золотих, так промовив Олімпу володар могутній: «Де ж бо, дружино, кінець цьому? Й що тут лишається, врешті?

Знаєш ти добре сама й признаєшся у тому, що богом

Рідним цієї країни судилось Енеєві бути. Доля його понад зорі аж винесе. Що ж ти готуєш?

Що за надію ти маєш, заклякнувши в хмарах холодних?

Чи випадало, щоб ранили бога смертельно, чи дати

Турнові

чи має без тебе Силу яку, щоб знов переможені сил

це, нарешті, облиш

, Правда, Ютурні порадила дати, дозволила й більше –

Зважитись, щоб рятувати життя нещасливому брату;

Та не веліла я їй, щоб лук натягала й пускала

Стріли. Що так воно є – клянусь джерелом невблаганним

Стікса самого. Для нас же, небесних богів, це єдина

Клятва священна. Але відтепер я усім поступаюсь

І ненависні лишаю бої. Одного лиш прошу я, –

Й жодним одвічним законом тут доля не в’яже нікого, –

Лиш задля Лацію й гідності влади твоїх же підданих.

Скоро вже мир укладуть між собою щасливим подружжям, –

Хай вже так буде, – як згоду й закони складуть, не наказуй Ти самобутнім латинам зміняти старе своє ймення, Мову й одежу, стати троянцями й тевкрами зватись.

Лацій хай буде й альбанські царі хай будуть тут вічно, Римський хай рід італійською доблестю буде могутній. Троя пропала, дозволь їй пропасти із іменем разом». Каже, всміхнувшись, творець і людей, і всієї природи: «Справді, сестра ти Юпітера й друга Сатурнова парость, Гніву-бо в грудях твоїх аж цілі клекочуть потоки! Але вгамуйся і викинь із серця цю лютість даремну. Дам, чого хочеш, і сам, переможений, здамся охоче.

Батьківську мову і звичаї рідні задержать авзонці, Й зватися будуть, як звались. Лиш кровно із ними змішавшись, Тевкри поселяться тут. Лиш закони й священні обряди Дам їм усім і в мові єдиних зроблю з них латинян.

Вийде відціль таке плем’я, з авзонською змішане кров’ю,

Що благочестям, побачиш, богів і людей перевищить.

Жоден народ тебе так, як вони, шанувати не буде».

Згоду Юнона дала на це радо й свій погляд змінила, Й, хмари лишаючи, вийшла вона із небесних просторів.

Та не вгаває Еней і виблискує ратищем довгим, Мов ціла жердь, і так промовляє із гнівом у

втомлені наші повіки, й здається нам, ніби Хочемо бігти кудись, у розгоні і серед напруги Падаєм ми у безсиллі; язик нам не служить, і більше В нашому тілі знайомої не вистачає нам сили, Голос із уст не виходить, не можемо й слова промовить. Так ото й Турнові, в чім не шукав

, на землю

Турн величезний звалився. Із зойком зірвались рутули,

Зойк цей аж гори відбили, і гомін його розійшовся

Ген по високих горах. Від землі він тепер у покорі

Очі підвів і, з благанням правицю до нього простягши, Так промовляє: «На що заслужив я, приймаю, не буду

Ласки просить, покористуйся правом. Проте, якщо, може,

Згадка про батька зворушить тебе, то благаю, – у тебе

Теж був старий такий батько Анхіс, – ти над старістю Давна

Май милосердя, й мене, чи як хочеш, лише моє тіло, Світла позбавлене, рідним віддай моїм. Бо переміг ти, –

Свідки авзонці, як я простягав, переможений, руку.

Буде тобі за дружину Лавінія; далі не йди вже

В злобі своїй». Суворий Еней зупинивсь, озирнувся

Й збройну затримав правицю. І стала поволі ця мова Серце м ' ягчити йому, коли зверху плеча він побачив Ремінь злощасний і блиснули пояса бляшки знайомі

З хлопця Палланта, що Турн йому рани завдав, перемігши, Й в себе на плечах носив цю з ворога зняту відзнаку.

Щойно очима Еней упізнав оту здобич воєнну,

Пам’ятку бою гіркого, розпалений гнівом шаленим,

Грізно він скрикнув: «То звідси ти в зброї, що зняв з мого друга, Вирватись хочеш? Паллант тебе в жертву приносить цією

Раною, мститься Паллант, випускаючи кров цю злочинну». Так промовляє і з люттю в наставлені груди ворожі

Меч заганяє. А в Турна ослабло й застигло все тіло, Дух застогнав і до тіней понурих подавсь неохоче

10.

11.

12.

13. Поясніть значення творчості Вергілія

14.

https://cutt.ly/UryeFuwm або QR-кодом і перегляньте презентацію до теми «Давньоримська література. Вергілій. Енеїда».

Застосовуємо теоретичні поняття

15. Визначте віршовий розмір, використаний у поемі Вергілія.

16. Поясніть, чому твір римського митця називають

17. Як ви знаєте, Вергілій, створюючи свою безсмертну поему «Енеїду», виконував замовлення уславити правління Августа Октавіана. Об’єднайтеся у групи і сформулюйте аргументи «за» і «проти» участі митців у таких замовних проєктах. Свої висновки презентуйте перед класом.

1. Уявіть, що перед вами завдання уславити свій рід. Складіть невеличку оповідь, згідно з якою ви походили б від видатних предків.

2. Якого емоційного

свого роду.

вважали народами з єдиними

перемоги над греками римляни не зруйнували

забезпечили їй неабияке процвітання, а також надсилали цьому місту дари . Скористайтеся покликанням https://cutt.ly/7rr7uUyd або QR-кодом і перегляньте відеоролик

Річард Бах

(народився у 1936 році)

Річард Девід Бах – американський письменник, один із найвідоміших авторів сучасності. Його світова слава розпочалася з повісті-притчі «Чайка Джонатан Лівінґстон».

Народився майбутній письменник у місті Оук-Парк, штат Іллінойс (Сполучені Штати Америки). У родині вважали, що вони є хоча й далекими, але прямими нащадками видатного ні-

мецького композитора Йоганна Себастьяна Баха (1685—1750).

Утім, Річард мріяв не про музику – з дитинства він марив авіацією і присвячував свій вільний час виготовленню моделей літаків. Ще одним, не менш пристрасним його захопленням стало бажання писати, яке яскраво проявилося в старших класах школи. ...Одного разу юнак побачив плакат із зображенням літака і підписом «Ти можеш літати на ньому» і вирішив стати пілотом. Він почав відвідувати заняття з пілотування і вже в 17 років уперше самостійно піднявся у повітря на невеликому любительському біплані. А у 18-річному віці Річард Бах, залишивши навчання в коледжі, пішов на службу льотчиком Військово-повітряних сил США, яку переривав на 1958-1962 роки. Швидке здійснення однієї мрії не скасовує іншої – під

. Книжку «Чайка Джонатан Лівінґстон» не просто помітили, вона стала надзвичайно успішною. Уже в перший рік було продано понад мільйон примірників повісті. З

ми, а письменник отримав світове визнання. Задум книжки про чайку, яка хоче досягти досконалості в польоті, за словами Річарда Баха, прийшов до нього ще в 1959 році. Одного разу, дорогою додому він почув загадковий

«Чайка

захоплювався Джонатаном

блискучий пілот з 1928 по 1933 рік виборов 79 перших, 49 других і

і став легендою американської авіації. Неймовірні досягнення Джонатана

досконалості польоту, поза сумнівом, стали джерелом

для Річарда Баха. Адже чайка Джонатан Лівінґстон, який тренується

мистецтву справжнього польоту. Попри нескладний сюжет цій повісті-

притаманний глибокий алегоричний зміст, і читач розуміє, що йдеться в ній не про чайок і не про польоти. Твір «Чайка Джонатан Лівінґстон

1. Що вам відомо про Річарда Баха?

2. Що спільного

3. Що свідчить про надзвичайну цілеспрямованість американського письменника?

4. Розкажіть історію появи повісті-притчі «Чайка Джонатан Лівінґстон»

5. Хто є реальним прототипом

політ, – хіба що найнеобхідніше: як долетіти від берега

на висоті, меншій за напіврозмах його крил, він

будь-яких зусиль? Його плавна посадка в низькому польоті завершувалася не гучним плюскотом при зануренні лап у воду, як зазвичай, а появою довгого пінного сліду, що тягнувся за ті

дізнався про неї більше, ніж найшвидша чайка у світі. Злетівши на тисячу футів угору, він щосили замахав крилами, стрімко шугонув униз і зрозумів, чому чайки складають крила, коли йдуть на стрімку посадку. Через шість секунд він уже летів зі швидкістю сімдесят миль за годину, зі швидкістю, при якій крило втрачає рівновагу в русі. Знову та й знов те саме. Хоч як він пильнував, аби не розслабитись, – на великій швидкості сили полишали його, і він губив рівновагу. Підйом на тисячу футів. Стрімкий ривок уперед, потім – униз, відчайдушний змах крил, вертикальне падіння. А потім – і так щоразу – його ліве крило

, він хилився набік, припиняв махати правим крилом і, безладно перевертаючись у повітрі, кулею мчав униз. Він не міг здолати цей підйом на великій швидкості. Він зробив десять спроб – і всі десять разів, коли швидкість перевищувала сімдесят миль за годину, втрачав рівновагу і стрімголов летів у воду. Річ у тім – зрозумів він нарешті, коли вже був мокрий як хлющ, – річ у тім, що на великій швидкості слід тримати крила непорушно: можна махати крилами лише доти, поки швидкість не перевищує п ' ятдесяти миль за годину. Тоді він злетів на дві тисячі футів угору

стрімко прямуючи

рухати. Це було дуже важко, але ж спрацювало! Десять

чайка».

Голос умовк, і Джонатан скорився йому. Вночі чайка мусить си-

діти на березі, і відтепер – так пообіцяв самому собі – він буде звичайною чайкою. Так буде краще для всіх. Він насилу відірвався від темної води і

, що навчився берегти сили в низькому польоті. «Та ні, що це я, – схаменувся він. –

, і літатиму

поразок. І як хороше

берегових вогнів...

«Темно! – раптом пролунав той самий тривожний

не хотів слухати. «Як хороше, – думав він. – Ясний місяць, світла стежка

не, спокійне...» «Спускайся вниз! Чайки не літають

міг літати в пітьмі, то мав би совині

ві! Мав би короткі крила, як у

мружив очі. І біль, і роздуми – все зникло безслідно. Короткі крила. Короткі крила сокола! Ось тобі й відповідь! «Який я був

тарелі, а Зграя за сніданком – хмаркою летких порошинок. Він лишився живий, був сповнений сили, тремтів від радості –був гордий, що опанував свій страх. І тому він не вагаючись притис-

нув до тіла передню частину крил, випроставши самі кінчики, і поринув униз, до моря. Спустившись на чотири тисячі футів, він досяг граничної швидкості, і вітер постав проти нього, мов щільна пульсуюча запона, що перешкоджала йому рухатися швидше. Він летів прямо чимдалі вниз, зі швидкістю двісті чотирнадцять

випростати крила зараз, на такій швидкості, то

розірве на мільйон шматків, і він розумів це дуже добре. Але ж швидкість – це могуття, швидкість – це радість, швидкість – це просто краса!

Він почав виходити з піке на висоті тисячу футів, і кінчики його крил залопотіли й зігнулися під шаленим вітром, а рибальський чо-

вен і зграя чайок кудись зникли – і раптом виросли просто в нього перед очима, затуливши собою шлях.

Він не міг зупинитися; навіть не знав, як повернути на такій швидкості.

Зіткнення – це смерть.

І тому він заплющив очі. І сталося так, що того ранку, на світанні, чайка Джонатан Лівінґстон врізався просто у Зграю, що спокійно снідала, – влетів як вихор, на швидкості двісті чотирнадцять миль, із заплющеними очима! Та, мабуть, Чайка Долі йому всміхнулася

не

. Коли ж він знову підвів

, то все ще мчав зі швидкістю сто шістдесят миль

насмілився подати голос. – Легкодумство? Браття мої! – вигукнув він. – Хто думає серйозніше, ніж чайка, що осягає сенс життя, його найвищу ціль? Ми

тисячу років животіли заради то-

го, щоб шукати риб’ячі голови,

але ж тепер нам справді є для чо-

го жити – щоб учитися, відкри-

вати нове, бути вільними! Дайте

мені тільки показати вам, чого я

навчився... Зграя наче скам 'яніла. – Ти нам більш не брат, – нарешті промовили чайки одна по одній, а потім з поважним виглядом затулили собі вуха і повернулися

до нього спинами.

Джонатан Лівінґстон провів рештку свого

самоті,

від Далеких Скель він полетів далеко-далеко. І єдине, що його смутило, – це не самотність, а те, що чайки відмовилися повірити в чарів-

ну красу польоту, хоча їм варто було тільки відкрити очі, щоб її по-

бачити. Сам він кожного дня робив усе нові та нові відкриття. Він ді-

знався, що, пірнаючи у стрімко-

му піке, може зловити рідкісну

та смачну рибу, яка водиться на

глибині десять футів; тепер йому

були не потрібні рибальські чов-

ни і

крихти черствого хліба. Він

навчився спати в повітрі, навчився тримати курс уночі, коли вітер дме з берега, і долати сотні миль від зорі до зорі. Так само спокійно

він долав туманну

сто дев’яносто миль за годину. Вони помчали слідом,

втративши рівноваги.

Насамкінець він на тій самій швидкості зробив довгий

льний переворот. Вони, всміхнувшись, зробили те саме.

Він повернувся в горизонтальний політ і довго мовчав,

заговорити.

Непогано, – нарешті мовив він. – Хто ви?

Ми з твоєї Зграї, Джонатане. Ми твої брати. Сила та спокій вчувалися в кожному слові.

Ми прилетіли, щоб забрати тебе у височінь

10.

11.

12.

13.

14.

поясніть слова української поетеси Ліни Костенко: « Усе на світі треба

крила. На швидкості у двісті п’ятдесят миль він відчув

ся до граничної швидкості горизонтального польоту, а сягнувши двохсот сімдесяти трьох миль, він зрозумів, що

трохи розчарувало

тренувався щодня,

нові таємниці повітроплавання. Джонатан надовго

ніколи не здіймали галасу

із мільйона. Більшість з нас рухаються вперед дуже повільно. Ми прийшли з одного світу в інший, майже

вернувшись, мусив пильнувати рухи своїх крил і узгоджувати їх із рухами інструктора. – Спробуємо ще раз, – казав Салліван знову й знову. –

Спробуємо ще раз. – І нареш-

ті: – Добре.

І тоді вони почали вивчати

зовнішні петлі.

Якось увечері чайки, вільні

від нічного польоту, стояли всі разом на піску і думали. Джона-

тан, набравшись духу, підійшов

до Старійшини – який, подейку-

вали, скоро мав покинути цей світ. – Чіанге... – мовив він трохи схвильовано. Старійшина лагідно позирнув на нього: – Так, сину мій?

Замість того, щоб з роками підупадати на силі, Старійшина лише зміцнів; він літав швидше, ніж будь-яка чайка у Зграї, і досконало володів такими прийомами, що їх інші тільки починали вивчати. – Чіанге, цей світ – зовсім не небеса, так? При світлі місяця було видно, що Старійшина всміхнувся. – Ти знову вчишся, Джонатане. – Ну, то що ж буде далі? Куди ми йдемо? Невже взагалі немає такого місця – небеса?

– Ні, Джонатане, такого

полинути думкою

захочуть. Запам’ятай, Джонатане

значення. Небеса – це...

А ви можете навчити мене так літати?

уявляючи собі ще одну перемогу над невідомим. – Звичайно, якщо ти хочеш навчитися. – Я хочу. Коли ми зможемо почати? – Можна й зараз, якщо бажаєш. – Я хочу навчитися так літати, – мовив Джонатан, і дивний вогник засвітився в його очах. – Кажіть, що я маю робити.

І Чіанг заговорив поволі, пильно дивлячись на свого учня: – Аби літати зі швидкістю думки, тобто літати куди завгодно, –говорив він, – ти насамперед мусиш збагнути, що вже прилетів... За словами Чіанга, уся хитрість

попрацюєш над управлінням... Джонатан був приголомшений.

Де ми? Проте Старійшину анітрохи не

замість сонця.

Джонатан не зміг стримати радісного вигуку – вперше відтоді, як покинув Землю.

ВДАЛОСЯ!

Ну звісно ж, вдалося, Джоне,

жди буває, коли знаєш, що робиш. А тепер щодо управління... Коли вони повернулися, було вже темно. Чайки дивилися на Джонатана, і в глибині їхніх золотистих очей ховався шанобливий острах – адже всі бачили, що він стояв, наче прикипівши до місця, і раптом зник в одну мить. Але Джонатан не став слухати вітання друзів. – Я тут новачок! Я лише починаю! Це мені треба у вас вчитися! – За десять тисяч років я ще не зустрічав чайки, яка б навчалася так безстрашно, – мовив Салліван, що стояв поруч. Зграя примовкла, і Джонатан ніяково тупцяв на місці. – Якщо хочеш, ми почнемо працювати над часом, – сказав Чіанг, – і ти зможеш літати і в минуле, і в майбутнє. Тоді ти справді будеш готовий до найскладнішого і найцікавішого. Ти будеш готовий до того, щоб полетіти вище, пізнати доброту і любов. Минув місяць – принаймні здавалося, що минув місяць, – і Джонатан досяг надзвичайного успіху. Він завжди навчався швидко навіть сам, а зараз, коли його учителем був Старійшина, він засвоював нові знання, наче добре налагоджена обчислювальна машина, вкрита пір’ям. Та ось настав день, коли Чіанг зник. Він лагідно звернувся до чайок і закликав їх не кидати навчання, і тренуватись, і пізнавати досконалу невидиму сутність, що становить основу життя. І поки він говорив, його пір’я сяяло все яскравіше, а потім спалахнуло таким сліпучим блиском, що жодна чайка

, і найкращим

виявом любові стала для нього

можливість передати свої знання тій чайці, яка чекає слушної на-

годи, аби пізнати щось нове.

Салліван, що також навчився

літати зі швидкістю думки і тепер навчав цьому інших, був сповнений сумнівів щодо наміру Джонатана. – Джоне, ти колись був Вигнанцем. Чому ти гадаєш, що твої колишні вороги прислухаються до тебе зараз? Ти знаєш приказку, і

справедлива

прогнали, стоять на землі, здіймають

повернувся до свого старого світу? Де

ти був сьогодні? Останній доказ був вирішальним. Звісно, Салліван мав рацію. Чайка, що високо літає, далеко бачить. Джонатан лишився і навчав нових птахів, що прилітали, а вони всі були дуже здібними учнями. Проте колишні вагання повернулись, і він мимохіть

одна-дві чайки, які теж могли б навчатись. Наскільки більше знав би зараз він сам, якби зустрів Чіанга за часів свого вигнання!

якого ніде й ні в чому немає межі. Флетчер Лінд був ще дуже молодою чайкою, та

знав, що жодний птах, крім нього, не натерпівся таких знущань од Зграї, не за-

знав такої несправедливості! «Мені байдуже, що там вони

чайка

ко, не ворушачи

своїй граничній швидкості. Молодий птах на мить отетерів

думки і вимагав відповіді. – Чайко Флетчере Лінд, ти хочеш літати?

6. Поміркуйте: якби самітник

7. Чому Джонатан хотів повернутися

8. Прокоментуйте

за граничну швидкість... одинадцять... я хочу зупинятися так гарно, як ти... дванадцять... чорт забирай

«я». Усе, що нас обмежує, треба відкинути. Ось навіщо ми маємо опанувати високу швидкість, і малу швидкість, і фігурний

політ... ...а його учні тим часом залюбки поспали б, утомлені денними

польотами. Їм подобалися тренування, вони насолоджувалися швидкістю й задовольняли жадобу знань, яка зростала після кожного уроку. Але ніхто з них – навіть Флетчер Лінд – не міг повірити, що політ ідей може бути так само реальним, як політ вітру і політ птаха. – Усе ваше тіло, від кінчика одного крила до кінчика другого, – казав Джонатан іншим разом, –це просто ваша думка у видимій подобі. Розірвіть ланцюги, що сковують вашу думку, і ви розірвете пута своєї тілесної оболонки... Та хоч би що він говорив,

просто як забавна вигадка.

слова звучали для сонних учнів

, де нам не раді? – Ми вільні летіти, куди захочемо, і

вів Джонатан і, зринувши в повітря, полетів на схід, де жила Зграя. Учні на хвилю розгубилися, бо Закон Зграї забороняє вигнанцям повертатись, і цей Закон не порушував іще ніхто за тисячу

чер очікував

мим учнем чайки Джонатана. Наступної ночі із Зграї прийшов Кирк Мейнард. Він насилу прошкандибав по березі, тягнучи ліве крило, і впав до ніг Джонатана. – Допоможи мені, – прошепотів він ледь чутно, наче був при смерті. – Я хочу літати над усе на світі... – То вперед, – мовив Джонатан. – Піднімайся зі мною в повітря – і почнемо. – Ти не розумієш. Крило. Я не можу ворухнути крилом.

Мейнарде, ти вільний бути самим собою, тут і зараз, і ніщо не може тобі завадити. Це Закон

Ти кажеш, що я можу літати? – Я кажу, що ти вільний. І так само легко і швидко , як це було сказано , Кирк Мейнард випростав крила і зринув у темне нічне небо . Уся Зграя прокинулася , вчувши його несамовитий крик , що долинав із висоти п ’ ять тисяч футів : – Я можу літати! Слухайте! Я МОЖУ ЛІТАТИ! На світанку близько тисячі чайок зібралися позаду учнів і зачудовано дивилися на Мейнарда. Вони не

на те, чи бачать їх інші, і лише слухали

. А він говорив дуже прості речі: що чайка має право літати, що свобода – це її істинна сутність, і все, що

. Джонатан зітхнув. «Ціна нерозуміння, – подумав він. – Тебе називають чи дияволом, чи богом». – А ти як гадаєш, Флетче? Ми

на мене, такі польоти

, хто захоче навчитись; а час тут ні до чого.

, ми випередили моду, випередили інших чайок, бо обрали для

Річ у тім, Флетчере, що

поступово, помалу. Ми ще не

скелі, це ми пройдемо трохи згодом. – Джонатане! Що ти тут робиш? Скеля... Невже я не... помер?... – Ох, Флетче, отямся. Подумай трошки

юрмою, мов шалений

у бурю. Очі в них горіли,

вперед, палаючи жагою вбивства.

Може, нам краще покинути їх, Флетчере? – спитав

Та я б не заперечував... Мить – і вони вже були за півмилі звідси, а вбивчі дзьоби спіймали порожнє повітря. – Чому, – задумано мовив Джонатан, – чому найважче у світі – це переконати птаха, що він вільний, адже він сам може пересвідчитись у цьому, досить лише докласти трохи зусиль! Флетчер усе ще кліпав очима, дивуючись незбагненній зміні.

– Що ти зробив? Як ми сюди потрапили?

– Ти ж начебто хотів опинитися подалі

– Так! Але яким чином ти...

– Як усе інше, Флетчере. Практика. До ранку Зграя забула

. – Джонатане, пам’ятаєш, ти

Так

ненависть і зло. Ти просто повинен бачити кожну чайку такою

й самі змогли побачити свою істинну сутність

у повітрі. Трохи згодом Флетчер змусив себе злетіти

групою учнів-новачків, які з нетерпінням чекали

– Насамперед ви мусите

чайка – це необмежена

10. Доведіть, що

11.

оптимістичним переконанням, що

ти успіху і підкорити будь-яку висоту.

тверту частину», яку автор вирішив тоді не друкувати. Цей розділ суттєво відрізнявся від попередніх: ми бачимо виродження вчення Джонатана і

чайок йому як богові, втрату мистецтва запаморочливих польотів і впровадження замість них цілком безпечних ритуалів, зневіру молодих чайок і бунт проти культу Сина Великої Чайки –Великого-Джонатана-НехайСвятиться-Ім’я-Його. Ви знаєте, що, розповідаючи про задум своєї повісті, Річард Бах наголошував, що він лише записав текст твору, який прийшов до нього як видіння, ніби «хтось безтілесний пошепки розповів про яскравий світ і його мешканців». І, очевидно, не поділяючи навіяних ідей

форму

поміж інших. Затерті істини, які, скажемо відверто, вже

(треба вчитися, цілеспрямовано йти

тренувався до виснаження

чайкою із надзвичайними здібностями, Сином Великої Чайки і т.д., Джонатан дуже засмучується. Адже таким чином, з одного боку, учні намагаються виправдати свої невдачі і недостатню ретельність у навчанні, а з іншого – в його довершеному польоті бачать божественне

походження, знецінюючи важкий і болісний шлях майстра до досконалості. Тому в останній розмові із Флетчером Джонатан говорить: «Не дозволяй їм вигадувати про мене дурні байки та робити з мене бога. Обіцяєш, Флетче? Я – чайка. Я люблю літати». Джонатан – учитель У повісті нема жодного довгого нудного

впевненість, відкриває життєві перспективи, дає кожному новий погляд на життя і, головне, на самого себе. Знання, здобуті важкою багаторічною працею, на межі життя і смерті, і

любові

Роль учителя-наставника

цьому

саме ця місія є головною для Джонатана. Бо, коли людина вчиться

свободу, широкі життєві можливості

її життя стає наповненішим , яскравішим і кращим. Проте

мо скористатися подарованими нам знаннями, чи потребуємо ми свободи, чи хочемо ми «багато знати і

учнів-апостолів, які також

ідеї самопізнання і духовного зростання інших чайок. До речі, в епізоді з «оживленням» Флетчера ми бачимо відголосок біблійної історії про те, як Ісус повернув

шанобливості і святого

3. Проведіть

вінґстона-пілота.

4. Поясніть сутність протиставлення Джонатана Зграї галасливих птахів.

5. Поміркуйте, чому автор не вигадав для чайок якісь особливі прізвиська,

звичайні людські імена?

6. Що мав на увазі чайка

10.

11.

12.

13.

14.

15.

18.

19.

3. Розкажіть,

4. Поміркуйте, які

ЗОЛОТА ДОБА ПЕРСЬКО - ТАДЖИЦЬКОЇ ЛІРИКИ

Персько-таджицька література – це література споріднених іранських народів (персів), яка зародилася наприкінці VIII і розвивалася до XVI століття. У той період всі іранські народи користувалися спільною

турною мовою – фарсі. Зараз найбільше представників іранських народів проживає в Ірані (стара

. Серед них почесне місце посідають видатні

3. Якого

увійшов як видатний

1122)

. Вони називали

, Доведенням Істини, Царем філософів Сходу і Заходу1 . Мусульманська Азія часів Омара Хаяма й економічно, і культурно, і науково значно випереджала Європу. Відкриття Хаяма з математики європейцям вдалося повторити лише в XVII сторіччі. В історію

ма як поета – автора рубаї, чотиривіршів бездоганних за формою та сповнених філософського змісту. Хоча сучасники Омара Хаяма не визнавали рубаї серйозною поезією, він надав цій віршовій формі класичної довершеності – остаточно утвердив його будову і збагатив тематично. «Хаямівські чотиривірші» стали дуже популярними і

близько двох тисяч рубаї, автором яких вважається Хаям

мав змоги її переписати. Тоді він кілька разів

Омара Хаяма з початковим

жодної відмінності. Однак роки навчання не були безхмарними – ще хлопцем він став свідком жахливого погрому Нішапурського медресе релігійними фанатиками. На очах у юнака вбили

них того часу. Ця трагедія справила величезне враження на Омара, він зрозумів, що бути високоосвіченою людиною дуже небезпечно.

сав сам Хаям, для вченого є два шляхи – або стати лицемірним пристосуванцем і «спрямовувати свої

недобрим цілям», або залишатися чесним і «стати

вань і ненависті». За роки навчання Омар

широким

знань із математики, фізики, астрономії. Він вивчав

рію, теорію музики, був знавцем

матика. Математичний трактат,

за рік. Відомо, що уже в Ісфахані

радощі

ристичним чотиривіршам учений

Хаям не вважав

повідати задумам Бога.

прожити на землі. 5

Недоброзичливість ніколи не могла Узяти верх: до злих вертались їх діла. Я зичу благ тобі – ти зла мені бажаєш: Ти благ не діждешся, я не побачу

Будь весел, не марнуй свого життя у горі,

Бо в небі довго ще зіходитимуть зорі!

Ти прахом зробишся, і піде прах на цеглу, І муром станеш ти в сусідовій коморі.

Багатства прагнеш ти… Та чи в багатстві суть Короткого життя? Всі, хто живе, умруть. Життя у позику тобі дається – отже, З ним розлучитися щодня готовий будь!

У мене тайна є – і тайну ту єдину Я зараз виявлю (прости мою провину): Тебе кохаючи, я ляжу в домовину, Тебе кохаючи, у небеса полину!

Я тільки знаю, що знання шукаю, В найглибші таємниці проникаю. Я думаю вже сімдесят два роки –І бачу, що нічого я не знаю.

Я б краще вороном копався у ріллі, Ніж у негідника живився при столі. Сухим окрайчиком задовольнятись краще, Ніж губи мазати в чужому киселі.

Любов – це сонечко, що всесвіт зігріває, Любов – чудесний птах, що в квітнику співає.

лася

літературі в епоху Східного

. Цим невеличким мініатюрним творам властиві афористичність, лаконізм мови. У чотиривіршах переважно використовується схема римування

усіх віршорядків (аааа). Сукупність (збірку) рубаї називають рубаят. У світовій літературі є чимало митців, які продовжили давні традиції Омара Хаяма.

(1929—2023) видав збірку «Рубаї» (1987), наслідуючи чотиривірші перського поета через 900 років. 1 В Хаяма взяв я форму рубаї, Вподобавши за лаконізм її. Чи замалу, чи, може, завелику Одежу матимуть

, Той пісню написав, хоч і єдину, А той, що не зумів цього зробить

10.

11.

12. Поміркуйте, чи залишаються порушені Омаром Хаямом у ХІ—ХІІ століттях

13. Думки з яких чотиривіршів

14.

15. На прикладі віршів Омара Хаяма поясніть особливості римування

16.

1. Виберіть

1. На основі рубаї Омара Хаяма створіть три афоризми

3. Запишіть ключові слова

Згадуємо вивчене

1. Згадайте головні особливості культури Античної доби.

2. Якими в поемах античних авторів Гомера і Вергілія зображуються люди (безпорадними, сміливими, красивими, сильними, слабкими, боязкими, розумними)?

3. На прикладах конкретних творів доведіть, що доба Античності акцентувала увагу на кращих якостях людини.

ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

різну тривалість

1. Поясніть походження терміна середні віки

2. Які часові межі охоплює історичний період

3. Що стало причиною

4. Поясніть, якими були наслідки

5. Порівняйте зображення Форуму

Осуд краси і пристрастей як вияв диявольських спокус.

 Людина слабка перед спокусами, легко піддається гріху

 Страх перед покаранням у потойбічному світі.

 Освічена частина суспільства – духівництво (священики і монахи).

 Латина – мова освіти, науки, богослужінь, дипломатії, літератури; мова міжнародного спілкування еліт.

 Мистецтво зосереджене на релігійно-виховних завданнях

(нецерковна) латиномовна література Раннього Середньовіччя

Франції і поширився іншими країнами Європи. У ньому широко ви-

користовувався фольклорний казковий елемент: тут фігурують чак-

луни і феї, дракони і велетні, зачаровані замки і цілющі бальзами. Вишукана рицарська література була далекою від реальної дійсності. Центральним персонажем рицарських романів стає не просто сильний і доблесний (як у героїчному епосі), а й вихований і здатний на ніжні почуття лицар. Він мандрує світом у пошуках пригод, звершує подвиги на честь своєї Дами серця і готовий, здобувши славу, померти, промовляючи солодке ім’я коханої. На відміну від героїчного епосу, подвиги в романах звершувалися не заради батьківщини, короля чи віри, а задля власної слави або слави

У середньовічних містах почали розвиватися драматичні жанри, які виокремилися із церковних богослужінь і спочатку мали суто релігійний зміст. Поступово в літургійних

зму. В його поетичних творах і

трактатах відобразилося нове розуміння людини і

Починав свою творчість молодий Данте з любовної лірики, присвяченої Прекрасній Дамі. Кохання до цієї Дами, яку під іменем Беатріче (Благословенна) він оспівав у книзі «Нове життя» (1292 рік), стало яскравою і водночас трагічною подією в долі поета. Вперше Данте побачив Беатріче, коли їм було лише по 9 років. Тієї миті майбутньому поетові здалося,

душу. Наслідуючи традицію вишуканої поезії

Прекрасної Дами. Однак біографи з’ясували, що

вигадка, а реальна

нкіра. Вона померла

Скористайтеся покликанням https://cutt.ly/5ryeHZkI

регляньте презентацію

4. Розкажіть, що ви знаєте про Беатріче.

СОНЕТ 11

В своїх очах вона несе Кохання, –

На кого гляне, ощасливить вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить, Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання,

Спокутуючи гріх свій самохіть.

Гординя й гнів од неї геть біжить.

донни, як їй скласти прославляння?

Ne li occhi porta la mia donna Amore, per che si fa gentil ciò ch’ ella mira; ov’ ella passa, ogni uom vêr lei si gira, e cui saluta fa tremar lo core,

sí che, bassando il viso, tutto ismore, e d’ogni suo difetto allor sospira: fugge dinanzi a lei superbia ed ira. Aiutatemi, donne, farle onore.

Ogne dolcezza, ogne pensero umile nasce nel core a chi parlar la sente; ond’ è laudato chi prima la vide.

Quel ch’ ella par quand’ un poco sorride, non si può dire né tenere a mente, sí è novo miracolo e gentile.

Сонет (від італійського sonetto – пісенька) – старовинна форма вірша, особливістю якої є строга будова, через що її називають канонічною. Різноманітні обмеження щодо форми та змісту зробили сонет своєрідною інтелектуальною грою.

Сонет складається із 14 віршорядків і чітко

трени (тобто чотиривірші) і 2 терцети (тобто тривірші): 4 + 4 + 3 + 3 = 14. На два катрени використовується лише 2 рими, а на два терцети – 2 або 3 рими.

Крім того, композиційно сонет складається

частина (I і II

розв’язкою. Виокремлюють

ABBA ABBA

CDC DCD (або CDE CDE, або CCD EED, але можливі

Англійський, або шекспірівський, сонет має особливу будову. Він розбивається на 3 катрени з неоднаковими римами та 1 дистих, тобто двовірш: 4 + 4 + 4 + 2 = 14. Сонет виник в Італії у першій половині XIII століття. Його творцем був італійський адвокат Якопо да Лентіні (1210—1260 роки), але неперевершеним майстром визнаний Франческо Петрарка. Поступово сонет проникнув в інші національні літератури. Англійський

12.

13. Ліричні твори яких поетів були присвячені темі кохання (7 клас)? Застосовуємо теоретичні поняття

14.

праць. Попри те, що батько був шанованим і відомим, сім’я винаймала житло в багатоквартирному будинку, де господар забороняв проживання маленьких дітей і тварин.

найкращих університетів країни

вуд потрібно було здати вступні іспити, а

ним1 . Та Ерік впорався із цим

Важко навіть уявити той рівень навантаження

хлопець під час навчання у двох

одночасно. Але все, до чого брався напологливий хлопець, він робив вчасно і бездоганно. Тож мідвудівське навчання Ерік завершив з видатними результатами, зокрема здобув дуже престижний за найкраще знання давньоримської мови, літератури і культури. Також він володів французькою, німецькою, польською, їдиш (мовою східноєвропейських євреїв), давньогрецькою, латиною та івритом. Проте, щоб потрапити до елітного американського університету, недостатньо мати високі оцінки. Потрібно також продемонструвати непересічні особисті якості, бути

класних

до аспірантури і в 1965 році юнак захистив докторську дисертацію, присвячену давньоримській комедії.

Початок літературної кар ’ єри В Гарвардському університеті Ерік напружено вчився. Однак в університеті Сігел займався також спортом – він увійшов до складу легкоатлетичної збірної університету, але водночас він захопився студентським театром і почав писати для п’єси. Свої літературні спроби Ерік сприймав як розвагу і відпочинок від навчання. Все змінилося в 1961 році, коли молодий науковець-аспірант написав текст мюзиклу «Співай, музо!». Основою сюжету стали героїчні поеми Гомера і доля Єлени Троянської. Успіх мюзиклу набув розголосу за межами університету. Ним зацікавилися бостонські продюсери, які запропонували здійснити постановку вже у «справжньому» бостонському театрі. Мюзикл «Співай, музо!» не став сенсацією в Бостоні (відбулося лише 39 вистав), але привернув увагу

Еріка як до талановитого молодого автора. Ерік Сігел у цей час абсолютно не усвідомлював, що в нього розпочалася ще одна паралельна кар’єра – письменника і сценариста. Він продовжував ставитися до літературної праці як до розваги, радо долучався до написання п’єс і сценаріїв, здобувши репутацію вмілого і швидкого автора. Його часто запрошували, коли наявний в театру сценарій був провальним, а часу на його доопрацювання було обмаль. Настав серпень 1967 року. Ерік вже викладав у Єльському університеті і працював над своєю другою монографією. Аж раптом йому зателефонували з Лондона. Чоловік представився продюсером анімаційного фільму «Жовтий

на Сігела закоханими очима. В студмістечку до котеджу

ників тиражу, потім скорегувало

, очікували скромних продажів і незначних прибутків. Невелика повість була сентиментальною історією про кохання двох молодих людей і нагадувала історію Попелюшки, тільки без щасливого кінця. Він

грівав інтерес до книжки. Наступною сенсацією став фільм «Історія кохання», який вийшов на екрани в грудні 1970 року і став хітом. При вкладених двох мільйонах доларів кіностудія отримала від прокату аж 170 мільйонів. Американська кіноакадемія номінувала фільм на 7 «Оскарів». Ерік Сігел пройшов червоною голлівудівською доріжкою і був присутній на церемонії як номінант за найкращий адаптований сценарій. Щоправда виявилося, що не все так безхмарно. З першого дня книгу «Історія кохання» абсолютно не сприйняли літературні критики. На неї буквально не було жодної позитивної рецензії. Вони називали успіх повісті «чимось загадковим». Однак найбільшим ударом стала реакція академічної викладацької спільноти. Колеги вважали, що публічна активність і присутність «у кожному телевізорі» недоречна для професора Єлю. А найбільше всіх дратували папараці, які бігали за Еріком Сігелом, сиділи на його лекціях і намагалися взяти в нього інтерв’ю навіть у студентській їдальні. Колеги Сігела ніби чекали, що він купить дім на Беверлі-Гіллз, буде жити голлівудським життям і покине університет. Але він продовжував жити в студмістечку і їсти в студентській їдальні. Сігел ретельно готувався до занять, навіть більше, ніж зазвичай, щоб не виглядало, що «зірка» нехтує своїми обов’язками. Ерік Сігел завжди вважав викладання своїм покликанням і в одному інтерв’ю емоційно вигукнув: «Я вчитель! А якщо я не вчитель, то я ніхто!» На цьому переламному етапі («Успіх теж буває руйнівним!») молодий професор Сігел виявив твердість характеру і не дозволив тиснути на себе. Він не збирався ані полишати викладання і науку, ані

4. Розкажіть, як розвивалася літературна кар’єра Еріка Сігела?

5. Як книга «Історія кохання» змінила життя Еріка Сігела?

6. Доведіть, що Ерік Сігел змалку був цілеспрямованою людиною.

Америці все чудово, все

: «За алфавітним». Я тоді, пригадую, теж усміхнувся. А тепер – сиджу й гадаю: а як, власне, мене в тому списку було записано? Якщо на ім’я, то я стояв за Моцартом

мене гризе: я ж бо звик скрізь

льна спадковість!

витись (і я таки дивився й задивлявся), а передусім тому, що в цій бібліотеці стояла справжня тиша

роботи не відривав, та й одержати книжку з фонду обов’язкової літератури було легше. А втім, як водиться у нас у

. Отож, зайшовши до бібліотеки, я пішов прямо до видачі

чергували двоє дівчат. Одна висока

тих, що грають у теніс і в усякі інші ігри. Друга – в окулярах, учена мишка.

обрав чотириокого Гризуна Науки.

– Дайте мені «Пізнє середньовіччя».

Вона скоса глянула на мене:

Хіба у вас немає бібліотеки?

– Наскільки мені відомо, студенти Гарварда мають право користуватися вашою бібліотекою. – Ви мені про закон, містере Шпаргалето, а я вам – про етику. У вас у Гарварді – п’ять мільйонів книжок.

тут – злиденні кілька тисяч. Ото ще надлюдина в спідниці. Це з тих, мабуть

ня не викликало в мене захвату; як

смак, воно було аж

богемне. Передусім індіанська торба, що правила їй за сумку. На щастя, я не дав волі язику: виявилося, що та сумка

творчої фантазії. Ми пішли до дешевенького ресторану «Ліліпут», розташованого поблизу бібліотеки. Всупереч назві, туди пускають не тільки маленьких чоловічків. Я замовив дві кави й шоколадне тістечко з морозивом (для неї).

– Мене звуть Дженніфер Кавіллері, – сказала вона. – Я американка італійського походження. Невже вона думає, що я сам не здогадався б?

– Спеціалізуюся з музики, – додала потім.

– А мене звуть Олівер, – відрекомендувався я.

– Це ім’я чи прізвище?

Ім’я, – відповів я, а тоді признався, що прізвище моє –Берретт.

– Пишеться так само, як прізвище поетеси1? – жваво поцікавилася вона.

Так само, – підтвердив я. – Тільки

, великих літер немає зовсім (чи не ставить вона себе, часом, на одну дошку з е. е. камінгсом1?). А курси лекцій слухає такі, що на них простий смертний і не потикається: «Порівняльне літературознавство-105», «Музика-150», «Музика-201»...

–

Музика-201? Це, здається, з програми випускного курсу?

Вона ствердно кивнула, не стримавши гордовитої усмішки.

– Поліфонія ренесансної доби.

– А що таке поліфонія?

– Із сексом – ніякого зв’язку, містере Шпаргалето.

А я все це терплю. Невже вона не читає «Крімзн»? Невже не

знає, з ким розмовляє?

– Слухайте, ви знаєте, з ким розмовляєте? – Авжеж. – І в очах – глум. – Ви – власник Корпусу

Ні, вона таки не знає, хто я такий. – А от і не власник. То мій розумаха-прадід2 міг бути власником, але подарував корпус Гарварду. – Подарував, щоб його правнука, дарма що він ніякий не розумаха, без усяких перепон прийняли в студенти?

Ну, знаєте, це вже занадто.

– Дженні, якщо ви маєте мене за нікчему, навіщо було напро-

шуватися на чашку кави?

Вона подивилася мені просто в очі, усміхнулась і відповіла:

Ви гарно скроєні. Справжній переможець – той, хто вміє гідно програвати. Це не парадокс. І ніде так не

на перемогу, як у Гарварді.

Тепер ти зрозумів, що таке невезуха

сніг.

я чекав на її відповідь, мені здавалося,

За кого? – нарешті спита-

Олівер Берретт IV

Іпсвіч, Массачусетс2 . Філліпс Екзетер3

20 років4

Спеціальність: суспільствознавство

Успішність: занесений до Списку пошани деканату за успіхи

навчанні 1961, 1962, 1963 рр.

Участь у Першій збірній хокейній команді: 1962, 1963 рр.

Обраний фах: юриспруденція5

Рік навчання: випускний

Зріст: 5 футів 11 дюймів

Вага: 185 фунтів6 .

1 Олівер має на увазі хокейну команду Дартмутського коледжу . В Америці існує Національна

і дорогий навчальний заклад інтернатного типу . Тобто чотири роки перед вступом

враження, ніби вона весь час відчувала на собі мій погляд. Цікаво, чи зняла

окуляри, коли виконували державний

ми вдвох з Дейві Джонсоном уже пристрілялися до їхніх воріт і

видно, відчули це й стали зловживати силовими прийомами.

рахунок зламаним кісткам, перше ніж ми відкрили рахунок голам. Уболівальники вже навісніли, жадаючи

ральний вираз: тут

свою репутацію

тоді, коли він грав за Дірфілд2 . Ударити, однак, мені завадили двоє їхніх захисників – вони насіли на мене, і щоб не втратити шайбу, довелося пройти повз ворота. Там ми втрьох і застопорилися, тільки ключки грюкали по бортику й по ногах. У таких випадках тактика в мене одна: молотити щосили по всьому, що має колір противника. Десь між нашими ковзанами лежала шайба,

в ту мить нам було не до неї: ми гамселили один одного.

Суддя дав свисток.

– Дві хвилини штрафу!

Я озирнувся. Він показував пальцем на мене. Штраф? Мені? За віщо?

– Слухайте, що я такого зробив?

Він наче й не почув – обернувся до суддівського столу,

дартмутці, користуючись чисельною перевагою, давлять наших. – І не соромно вам сидіти, коли ваші товариші грають?

Я впізнав голос Дженні, але удав

усіма: – Гар-вард, впе-ред! – Поясніть, чим ви завинили?

Як-не-як – вона була моя гостя, тож довелося обернутись і відповісти:

– Тим, що перестарався.

Тут я знов прикипів очима до поля, на якому

силу відбивали атаки Ела Реддінга.

Це не дуже ганебно? – Дженні, будь ласка, дайте мені зосередитись!

На чому?

На тому, як я рахуватиму кістки паскуднику Елу Реддінгу! Розмовляючи, я весь час дивився на поле: хай хлопці бачать, що я – з ними!

– Для вас не існує правил?

Я не зводив очей з нашої зони – вона

поди, скоріше б туди! А Дженні тим часом не вгавала: – Ви й мені коли-небудь «порахуєте кістки»?

Я відповів не озираючись: – Якщо не замовкнете – зроблю це навіть тепер. – То краще піду звідси. До побачення. Коли я згодом оглянувся, її вже не було. Я підвівся, шукаючи її поглядом, але в цю мить почув, що

мить ми обіймалися й цілувалися.

Дейві Джонстоном і з усією командою. Обіймалися, цілувалися, ляскали один одного по спині, підстрибували на ковзанах. Публіка билася в істериці. А дартмутець, якого я взяв на плече, й досі прохолоджував сідниці на льоду – посеред програмок, що їх понакидали з трибун уболівальники. Після першого голу зелені так і не отямилися. Ми розгромили їх з рахунком 7:0 [...] Господи! А Дженні! Вона ж, мабуть, чекає

вона

там, на кембріджському холоді? Я встановив особистий рекорд

, коли я вилетів з парадних дверей Діллон-хауса1 . Мене обдало морозяним вітром.

, яка холоднеча. І як темно. Під дверима все ще юрмилися два-три десятки уболівальників.

Дженні!

Я пробився крізь натовп уболівальників, напружено вдивляючись у темряву. І тут вона визирнула з-за куща – обличчя закутане в шарф, тільки очі видно.

– Ну, знаєте, Шпаргалето, холод тут у

собачий. Як же я зрадів!

А я дозволила?

Це ви про що?

Я дозволила вам

міркувань

собі не

зачиняю двері кімнати, скидаю черевики, лягаю

ліжко й набираю номер Дженні.

Ми розмовляємо пошепки.

– Алло, Джен...

– Слухаю...

– Джен... Що б ти відповіла, якби я сказав тобі... Я вагаюся. Вона чекає.

– Мені здається, що я... Що я закохався в тебе. Мовчання. Потім вона каже тихо-тихо: – Я б відповіла... котися під три чорти! Вона кидає трубку. Мене це не бентежить. І не дивує.

Матч з Корнеллським університетом для

рве на собі волосся.

Лише коли Джекі Фелт заметушився коло мене, я усвідомив, що вся права половина мого обличчя розбита й заюшена кров’ю. – Господи Ісусе, – примовляв він, водячи по саднах кровоспинним олівцем. – Господи, Оллі. Я сидів мовчки, дивлячись просто перед себе. Мені соромно було глянути на поле, де справджувалися мої найгірші побоювання. Корнеллці зрівняли рахунок. Їхні уболівальники горлали, верещали, свистіли. Якщо й далі так піде, вони відберуть у нас титул. А я – прокляття! – не відсидів ще й половини штрафу! По той бік поля в понурому мовчанні сиділи, наїжившись, наші уболівальники. На цей час і вони, і корнеллська

мене. Тільки

забули

ковзанки Старий Не-хи-хи з кам’яним виразом на обличчі спостерігав, як заліплюють пластирем роз’юшену щоку його сина. Як по-вашому, про що він міркував у цю мить? Просто цмокав язиком чи таки промовляв подумки якісь слова?

– Олівере, якщо тобі так подобається битися, чого ти не запишешся в секцію боксу?

– У нашому коледжі немає такої секції, татуню.

– Мабуть, не слід мені їздити на твої матчі.

– Ти гадаєш, я б’юся задля твоєї розваги, татуню.

– Ти мав би вжити інше слово замість «розваги». Ех, хто може знати, про що він думає? Олівер Берретт III – це ходяча гора Рашмор3 , яка, щоправда, іноді ще й говорить.

’яне Обличчя. Не-хи-хи

його, протягом семи років команди

більше солі. Селзер, звісно, пускав усе те повз вуха,

суворо

: я дивом уникнув травми очного дна і, щоб запобігти ускладненню, слід на тиждень припинити тренування. Я подякував йому, і він пішов, а Фелт, хвалити Бога, поплентався за ним, сподіваючись, мабуть, утягти його все-таки в розмову про дієту. Під душем я мився

обличчя. Дія новокаїну поволі слабла, але біль чомусь тішив мене. Бо, зрештою, хто, як не я, пустив усе собаці під хвіст? Ми втратили титул чемпіонів, зупинили колесо спортивного щастя (наша збірна в її теперішньому складі досі не

Скористайтеся покликанням https://cutt.ly/veW5xG3u або QR-кодом

і прочитайте продовження твору.

Працюємо над змістом твору

1. Чому батько не повірив у серйозність намірів Олівера стосовно Дженні й звинуватив його в бунті?

2. Яке у батька було єдине прохання щодо одруження Олівера і Дженніфер?

3. Оллівер ІІІ сказав, що має «одне однісіньке прохання: зачекай трішечки». Доведіть, що в цих словах присутня турбота не тільки про сина, а й про долю Дженніфер.

4. Що сказав Берретт ІІІ про Дженніфер? Батько сказав:

суть у

5. Як ви вважаєте, батька більше бентежило

6. Поміркуйте,

7. Як син сприйняв прохання батька «трішечки зачекати» і

9. Доведіть, що постійні недомовки

10.

11.

те, що

12. У чому батько і син були неправі, а в чому праві?

13. Порівняйте відвідини

14.

15.

16.

17. Як хитке матеріальне становище

18. Як поводиться головний герой, попри відмову батька у фінансовій підтримці?

19. Якими були перші три роки подружнього життя молодих Берреттів?

20. Чому відоме прізвище Олівера не допомагало, а, як не дивно, шкодило йому?

21. Розкажіть історію з запрошенням на шістдесятиліття

22. Як Оллі відреагував на

23.

33.

з ним, але одразу приїхав, дізнавшись про хворобу Дженні?

34. Згадайте рядки із сонета Елізабет Берретт-Браунінг, які промовила Дженні на шлюбній церемонії. У чому вони виявилися пророчими?

35. Скористайтеся покликанням https://cutt.ly/5rtPtPnz або QR-кодом і відновіть послідовність подій у повісті «Історія кохання». Образи Берреттів

Головний

вважає батька хорошою людиною, яка однак заради продовження сімейної справи вбила у собі все живе. На його думку в батька не лише «кам’яне обличчя», але й «кам’яне нутро» і відсутня душа. Саме тому в них війна «до переможного кінця». Світогляд юнака сформувався як повне заперечення родинних цінностей. Він не вірить в Бога, а також вважає, що його родина «з покоління в покоління» будувала бізнес на

бідноти. Своє перше дослідження на юридичному факультеті він присвятив проблемі бідності (опублікував статтю «Юридична допомога міській бідноті»), а, закінчивши навчання, працевлаштувався в юридичну фірму, яка обстоювала права людей. Неприйняття Олівером будь-чого, що йде від батька, часом виглядає навіть комічно. Не встиг батько сказати: «Олівер завжди п’є каву з цукром», – як той гордо виголошує: «А сьогодні – без». Саме тому поява Дженніфер не спровокувала конфлікт між ними, а стала лише його логічним продовженням. «Що тобі в ній найбільше не подобається, – бідність чи те, що вона католичка?» – іронічно запитує Олівер батька. «А що тобі в ній найбільше подобається?» – відповів той, натякаючи, що саме ці риси (бідність і католицизм, в той час як вони багаті і протестанти) стали вирішальними у виборі сина. Образ Дженніфер За своїм походженням Дженніфер абсолютна протилежність Олі-

веру. Вона – донька бідних італійських емігрантів. Її батько – звичайний пекар, тож усі свої досягнення дівчина здобула завдяки таланту і працелюбству. Дженні навчається в престижному коледжі Редкліфф1 , спеціалізуючись на музиці. Вона настільки талановита музикантка, що після закінчення коледжу єдина з випускників

4. Як у творі зображується контраст

усі непорозуміння, образи і починають стосунки спочатку.

3. Напишіть прощальні записки від імені Дженніфер до Олівера, його батька та Філа. Що

хотіла б сказати кожному з них? За версією Американського інституту кіномистецтва, фільм «Історія кохання» (1970 рік) посів дев’

ториків. Варто зазначити, що кінострічка отримала різні відгуки. Хтось

, а дехто заявляв, що завдяки акторській майстерності фільм значно перевершив книгу. Фільм був номінований аж на 7 премій «Оскар», але отримав лише одну нагороду – за музику композитора Френсіса Лея. У 1978 Ерік Сігел написав продовження «Історії кохання» під назвою «Історія Олівера». Її також було успішно екранізовано. У фільмі Олівер Берретт IV, переживаючи смерть молодої дружини, намагається знайти забуття в роботі, але

не полегшують його біль. У своєму горі молодий вдівець поступово віддаляється від близь-

ких людей, принаймні, поки він не знаходить нового кохання з Марсі Бонвіт, багатою і вродливою спадкоємицею Бонвіт Теллер. Та незважаючи на свою прихильність до дівчини, Оліверу важко забути Дженні, а це викликає багато проблем у їхніх стосунках. Ще однією сюжетною лінією є розвиток стосунків батька й сина Берреттів

зовнішність Дженні з фільму із зовнішністю її

з інтерв’ю із сумом сказав: «Коли ти втрачаєш жінку, яку кохаєш, для тебе все скінчено, незалежно від того,

тебе заради іншого чоловіка чи помре. Ти залишаєшся один. Саме

цей момент я почав думати про «Історію кохання». Ось чому в книзі Дженніфер

помирає, бо для мене вона померла». Шанувальники творчості

Сассман стала джерелом його натхнення. Джанет була красунею італійського типу, любила Моцарта , Баха і «Біттлз». Вона, як і Дженні, носила окуляри, навчалася в жіночому коледжі вільних мистецтв (щоправда не в Редкліффі), була талановитою піаністкою, інтелектуалкою, веселою, дотепною і швидкою на гостре слівце. І головне – з’ясувалося, що у 1970 році Ерік Сігел запросив Джанет на прем’єру фільму «Історія кохання» і тоді преса охрестила нікому невідому красуню «таємничою незнайомкою».

Опановуємо професію SMM- спеціаліста

Абревіатура SMM розшифровується як Social Media Marketing – у перекладі це означає « маркетинг у соціальних мережах ». SMM- фахівець –нова професія , якої поки що не навчають у

. Це людина , яка займається просуванням ( рекламою ) бренду , компанії , продукту

в команді або самостійно над просуванням книги Еріка Сіґала « Історія одного кохання ».

1. Продумайте стратегію

план, в якому вкажіть кількість, теми та короткий зміст

2. Для приваблення нових читачів

Згадуємо вивчене

1. Згадайте головні риси культури

Ренесансом (від слова renaissanse

відродження). Доба Відродження

Як ви вже знаєте, у середні віки панувала думка про гріхов-

ність людини, її залежність від божественної волі.

Однак у XIV столітті під

впливом античної культури сформувався інший погляд на сутність людини. Вона тепер бачилися не гріховною, а доброчес-

ною, творчою особистістю з почуттям власної гідності, здат-

ного європейця вона мала значення метеорологічного фактора, що заважає або допомагає у веденні

доби Відродження зрозуміла, що дійсність може бути цікавою сама по собі: природа не лякає, а викликає

довколишня дійсність стає джерелом естетичної

Головна особливість розвитку літератури доби Відродження – це надзвичайна цікавість ренесансних

літератури. Всі освічені європейці вважали

інші європейські

розвивалися не лише під впливом

релігії.

 Розвиток літератури на національних мовах на противагу латиномовній.

Однак завершилася доба гуманізму розчаруванням у людині та в її спроможності змінити і себе, і

іспанського

Найвидатнішими митцями доби Відродження стали італійці Леонардо да Вінчі (1452 — 1519), Мікеланджело Буонарроті (1475 — 1562) і Рафаель Санті (1482 — 1520). Вони втілили у собі проголошений гуманістами ідеал універсальної людини – творця і знавця багатьох галузей культури

мистецтва.

Франческо Петрарка (1304 – 1374)

Франческо

найкращою з матерів, присвятив їй вірші,

роки дитинства вважав найщасливішими.

Батько хотів, щоб син здобув юридичну освіту. Петрарка був здібним студентом, але ще в університеті зрозумів, що його справжнім по-

кликанням є поезія. Після смерті батьків, які (за переказами) залишили йому у спадок тільки рукопис творів Вергілія, Франческо покинув юриспруденцію і прийняв духовний сан. Однак це не завадило Петрарці частину своєї творчості присвятити світській поезії і здобути славу кращого поета сучасності. 6 квітня 1327 року в церкві святої Клари (м. Авіньйон) 22-річний Петрарка зустрів золотокосу жінку, яку покохав і

Цю дату Петрарка

до збірки «Канцоньєре». Митець прославив свою кохану на віки, називаючи її мадонною Лаурою (мадонна

до заміжньої жінки).

Хто така золотокоса Лаура і яким було її справжнє ім’я – достеменно невідомо. Очевидно, невипадково поет оспівав її саме під цим іменем: воно співзвучне і з лавром (символом слави), і ніжним вітерцем, і золотом волосся: Laura – lauro – l’auro – l’aureo. Єдина жінка, якій Франческо Петрарка присвятив вірші, померла у сорокарічному віці (1348 р.), можливо, під час епідемії чуми. Із 1333 року поет подорожує країнами Європи. У цих мандрівках Петрарка гостро відчув красу природи, яка для середньовічної людини мала суто практичне, господарське значення. Поет

ського сенату Петрарку оголосили «

привілеї. Слава Франческо Петрарки була вражаючою. Його визнали вождем нової епохи, нової культури, що будується на засадах людинолюбства. Сучасники вважали, що

і робити зауваження імператорам і

. Петрарка був людиною нової епохи, митцем, інтелектуалом із усвідомленням власної винятковості і гідності. У 1351 році уряд Флоренції відправив до Петрарки його друга, видатного письменника Джованні Боккаччо, який вручив по-

втілив новий гуманістичний світогляд

на людину. Він

кохану, а в другій – оплакує її передчасну смерть.

Італійський митець у зображенні

почуттів прагне реалізму. Тому Лаура

для закоханого поета – не абстракція, не холодний символ, а цілком реальна земна жінка, хоча й по-ренесансному ідеалізована.

Уяву поета хвилює її зовнішній вигляд, її краса. Почуття кохання до Лаури переростає в радісне сприйняття світу. Але любов у «Канцоньєре»

лише світла радість, а й пекельні муки, адже це почуття без

Благословенні будьте ,

і рік , І мить , і місяць , і місця уро чі , Де спостеріг я ті сяйливі очі , Що зав ’ язали світ мені навік !

Благословен вогонь , що серце пік , Солодкий біль спечаленої ночі

І лук Аму ра , що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясни й потік !

Благословенні будьте , серця рани І вимовлене пошепки ім ’ я Моєї донни – ніжне і кохане , І ці

Як не любов , то що ж це бути може ? А як любов , то що ж таке вона ?

? – Але ж муки ці солодкі , Боже !

Горіти хочу ? –

дкатись него же ! Не хочу ? –

даремна скарг луна ?! Живлюща смерте , втіхо навісна !

Хто твій тягар здолати допоможе ?

Чужій чи

132 знайдіть приклади використання протиставлення та оксиморону (поєднання несумісних понять), риторичних звертань і запитань.

2. Як за допомогою цих поетичних засобів передано душевний неспокій ліричного героя?

3. Поміркуйте, чому закоханого поглинає «скорбота нищівна»?

4. Прокоментуйте

5. Що,

14.

15.

16.

19. Складіть і запишіть схему римування

2. Розгляньте

канонічною

ЗАКОХАНИЙ

(переспів Франческо Петрарки)

У збірці , де палає жар любові , Ніколи не згасають почуття . Я , звісно , помилявся , як дитя , Однак на поклик серця линув знову ! Летів , немов метелик , на вогонь , Зривав свій голос , ранив ноги босі ... За що прошу пробачення і досі , Хоча дожив до посивілих скронь . Не смійтесь наді мною , милі друзі , Судіть не так суворо дивака , Який живе з душею в унісо н .

Бо пригадаю любощі на лузі

Опановуємо ази розробника

Розробник вебсайтів

ти . Він займається як технічною , так і

сон .

товою частинами

1. Присвятіть свій

розраховуєте (діти, молодь, дорослі).

2. Оберіть стиль для дизайну сайту. Наприклад, класичний, сучасний, казковий або мінімалістичний. Доберіть кольорову гаму, яка

темі. Поясніть, чому ви обрали ці кольори і стиль.

3. Намалюйте на ватмані або

Вільям Шекспір (1564 – 1616)

Про життя геніального англійсь-

кого поета і драматурга доби Відродження залишилося дуже мало відомостей. Дослідникам біографії Вільяма Шекспіра доводиться послуговуватися лише нечисленними переказами і мізерною кількістю документів: за-

писами в церковних книгах, списками учасників вистав, грошовими роз-

писками і листами його сучасників. Достеменно відомо, що народився Вільям Шекспір у невеличкому місті

Стретфорд-на-Ейвоні у 1564 році. Од-

нак, точної дати народження митця дослідники не знають,

церковній книзі про те, що Вільяма охрестили 26 квітня. В ті часи обряд хрещення відбувався

дитини, тому припускають, що

англійського драматурга є 23 квітня. Його батько, Джон Шекспір, був сином фермера, який зумів розбагатіти, очевидно, на чинбарстві1 і торгівлі вовною. Ставши власником двох будинків у Стретфорді, Джон одружився з дочкою сільського джентльмена (тобто дворянина). У сім’ї Шекспірів народилося восьмеро дітей: чотири сини та чотири доньки. Проте дві перші дівчинки померли в ранньому дитинстві, як вважають, під час жахливої епідемії чуми. Тому найстаршою дитиною став син Вільям, який усе

батьками та молодшими Шекспірами. Джон Шекспір був поважною особою у Стретфорді: його обирали членом міської ради, а коли Вільямові виповнилося 4 роки, батько став мером. Вважають, що Шекспіри віддали сина

місцевої граматичної школи, яка була однією з кращих в Англії. Також відомо, що з 16 років Вільяму довелося

. Перший стаціонарний театр, який мав постійне приміщення, з’явився у 1576 році. Він (та інші, збудовані пізніше) був подібний до заїзду, не мав даху й так і називався – «Театр». Його власником був колишній тесля, а потім актор, Джеймс Бербедж. Артисти «Театру», як і інші, майже не використовували декорації, місце дії вони позначали написами на табличках, але дуже велику увагу приділяли костюмам. До складу трупи входило 8—15 акторів; усі ролі виконували чоловіки.

Доведіть, що релігійна обрядовість мала важливе

3. Порівняйте

1. Які почуття переважають у сонеті 66?

2. Що, на думку ліричного героя, є причиною

суджуються у творі?

3. Яке почуття дає герою душевні сили? Поміркуйте, яка головна думка сонета.

4. Назвіть приклади антитези в сонеті 66. Яку думку підкреслює антитеза у вірші?

СОНЕТ 116

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець . То не любов , Що розцвіта залежно від нагоди І на віддаленні згасає знов .

Любов – над бурі зведений маяк ,

Що кораблям шле промені надії ,

Це – зірка провідна , яку моряк

Благословляє в навісній стихії .

Любов – не блазень у руках часу ,

Що тне серпом своїм троянди свіжі –

І щік , і уст незайману красу .

Той серп любові справжньої не ріже

СОНЕТ 130

Її очей до сонця не рівняли , Корал ніжніший за її уста , Не білосніжні пліч її овали , Мов з дроту чорного коса густа . Троянд багато зустрічав я всюди , Та на її обличчі не стрічав , І дише так вона , як дишуть люди , –А не конвалії між диких трав .

І голосу її рівнять не треба До музики , милішої мені , Не знаю про ходу

із

кроки милої цілком земні . І все ж вона найкраща поміж тими , Що славлені

3. Доведіть, що Шекспір не

ви розумієте останні два рядки сонета 130?

СОНЕТ 143

. Дитя

4. Доведіть, що ліричний герой не ідеалізує

5. Доведіть, що поезія Вільяма

12.

13.

курки.

ки. Основною темою його історичних драм є феодальні міжусобиці. У своїх творах Шекспір не повчає, як було прийнято у тодішній

тургії, а показує суперечливість

ливо людини, наділеної владою. Однак як митець доби Відродження, Шекспір не міг оминути у своїх п’єсах тему кохання. Досі надзвичайно

написана

між собою, а зі своїми дітьми

тального

схоже на надумане кохання середньовічних рицарів до Прекрасної Дами, образ якої був слабо пов’язаний із реальним земним життям. Джульєтта наївна, безпосередня і щира,

РОМЕО

(уривки)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Ескал, князь Веронський.

Паріс, молодий дворянин, родич князя.

Монтеккі та Капулетті – глави двох ворогуючих родин.

Ромео, син Монтеккі.

Меркуціо, родич князя і друг Ромео.

Бенволіо, небіж Монтеккі і друг Ромео.

Тібальт, небіж синьйори Капулетті.

Брат Лоренцо, чернець-францисканець.

Балтазар, слуга Ромео.

Синьйора Монтеккі, дружина Монтеккі.

Синьйора Капулетті, дружина Капулетті.

Джульєтта, дочка Капулетті.

Мамка1 Джульєтти.

Веронські городяни, родичі обох родин, вартові,

. Дія відбувається у Вероні.

ПРОЛОГ

Входить Хор 2 . Хор

Однаково шляхетні дві сім ’ ї В Вероні пишній , де проходить дія , Збували в ворожнечі дні свої . Аж враз кривава скоїлась подія . Коханців двоє щирих , запальних Ворожі ті утроби породили ; Нещастя сталося у сім ’ ях тих , –Вони одвічні звади припинили . Життя коротке і сумну любов , Трагічну смерть , що потрясла

Сцени 1-4 ( переказ )

розняти слуг і припинити бійку .

’ явився Тібальт (

синьйори Капулетті ) і навпаки з немотивованою люттю з мечем

на Бенволіо . На гамір і крики « Смерть Монтеккі

родини не дають своєю давньою ворожнечею спокою

грозив смертною карою кожному , хто розпочне

яким приводом . Попрощавшись із подружжям Монтеккі , Бенволіо зустрів

, який розповів , що його гнітить безнадійне кохання до байдужої

Розаліни . Юнаки випадково дізналися від слуги , що Капулетті

ють бал - маскарад , на який

піти на свято : Бенволіо , щоб допомогти другові познайомитись

років . Сцена 3 . Синьйора Капулетті у своїх покоях перед початком балу повідомила Джульєтті , що її сватає

« любов ’ ю жорстокою і лютою » Ромео , прийшли на свято

ніжну ручку я

щастя неземне тоді відчую ... Чи ж я коли любив ? Чи ще люблю я ? О ні

ночі !

Тібальт По голосу це мусить буть Монтеккі. Мою рапіру, хлопче!

масці, Щоб глузувати з нашого бенкету? Ні, честю роду я клянусь, за сміх

Убить його, вважаю я, не гріх!

Капулетті Чого це ти бушуєш так, небоже?

Тібальт Таж, дядьку, тут Монтеккі. Тут наш ворог.

Негідник цей зумів сюди пробратись,–Над нашим святом хоче насміятись!

Капулетті Ромео тут ?

Тібальт Так , він , негідник , тут .

Капулетті Спокійно , друже . Не чіпай його .

Поводиться він ввічливо й шляхетно.

Сказати правду , вся Верона славить Його за честь , за виховання добре .

Розвеселись , кинь хмурити чоло , Бо хмуритись на святі непристойно .

Тібальт Пристойно, бо на святі в нас негідник.

Його я не стерплю .

Капулетті Терпіть примушу !

Ти чув, хлопчиську? Стерпиш! Я сказав!

Хто тут господар ? Я чи ти ? Іди !

Не стерпить він ! О Боже мій ! Ну й ну !

Тібальт

Це вторгнення зухвале стерплю

гріх тяжкий 1 .

Джульєтта О пілігриме , в тім гріха немає –З молитвою торкатись рук святих : Такий привіт нам звичай дозволяє . Стискання рук – то поцілунок їх .

Ромео Але , крім рук , ще дано й губи їм ...

Джульєтта Так , для молитви , любий пілігрим ...

Ромео О , то дозволь мені , свята , й устами Молитися побожно , як руками ! Не рухайся ж , дай відповідь мольбам ! ( Цілує її ) 2

Твої уста очистили мій гріх ...

Джульєтта Взяли твій гріх мої уста з твоїх .

Ромео А хто у неї мати ?

Мамка Що , юначе ?

Таж господиня в домі цім вона .

Ромео Що ? Капулетті ?.. Ох ! Де ж вороття ?.. У ворога в руках моє життя !

Бенволіо Ходім , ходім ! Жарт видався на славу !

Ромео Ох , я боюсь – кінчається забава .

Виходять усі , крім Джульєтти й мамки .

Джульетта Глянь , няню , і скажи , хто той господар ? ( Ромео виходить )

Мамка Не знаю я .

Джульєтта Довідайся .

Мамка йде до гостей , що розходяться . Як має він дружину , Не в постіль шлюбну

в домовину ! Мамка повертається .

Мамка Монтеккі він , і звуть його Ромео ; Єдиний син того , хто ворог нам .

Джульєтта

Злоба єдина у душі буяла , І зі злоби любов єдина встала !.. Не знаючи , зустріла надто рано , Та пізно я дізналась , безталанна ! Ох , не на радість ти , любов моя ,

1. Схарактеризуйте стосунки між веронськими родинами

2. Яким постає Тібальт у сцені 5?

3. До чого закликає синьйор

Хор

Входить хор .

Кохання давнє впало , смертю зжерте, Натомість юний пломінь запалав ; Ладен за першу він любов померти , Та над усе Джульєтту покохав .

Ромео любить , ця любов взаємна , Та певності в собі він не знайде !

Він ворога блага , вона ж таємно

Принаду з вудки згубної краде .

Як ворог давній , він ввійти не сміє З вітанням ніжним до коханки в дім .

Не має також жодної надії Й вона на те , щоб бачитися з ним .

Час їх з ’ єднає , сили дасть кохання , Й солодкі

ясне сонце !

, край вікна , з ’ являється Джульєтта . Зійди ж , прекрасне сонечко , і сяйвом Блиск заздрісного місяця убий !

Він і без того зблід , він занедужав Від прикрості, що ти – його служниця, А все ж затьмарила його красою . Тож не служи ревнивцеві блідому !

Он вла дарка моя , моє кохання !

Дізналася

За них тим часом сяяти в блакиті ...

На руку ось схилилась край віконця , Притиснувши долоню до щоки ...

Якби мені за рукавичку бути І доторкатись до щоки її !

Джульєтта О лишенько!

Ромео Вона заговорила ...

Мій світлий ангеле , мов ясні далі , Ти сяєш наді мною серед ночі , Як легкокрилий посланець небес

Перед очима вражених людей ...

Джульєтта

Ромео ! О , навіщо ти Ромео ?

Зміни своє ім ’ я , зречися батька ; Як ні , то присягни мені в коханні , І більше я не буду Капулетті . Ромео ( вбік ) Послухать – чи відповісти відразу ?

Джульєтта Лише твоє ім ’ я – мій ворог лютий ; А ти – це ти , а зовсім не Монтеккі ...

Що є Монтеккі ? Таж чи так зовуть Лице і плечі , ноги , груди й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О , вибери собі нове ім ’ я !

Та що ім ’ я ? Назви хоч як троянду , Не зміниться в ній аромат солодкий !

Хоч як назви Ромео – він Ромео . Найвища досконалість все ж при ньому .

Хоч би він був і зовсім безіменний ...

О , скинь же , скинь своє ім ’ я , Ромео !

Воно ж не є тобою , і взамін

Візьми мене усю !..

Ромео Ловлю на слові ! Назви мене коханим , і умить Я

Джульєтта Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх , а голос я впізнала : Хіба ти не Ромео , не Монтеккі ?

Як ти зайшов сюди , скажи , й навіщо ?

Як міг ти перелізти через мур ?

Адже високий він і неприступний . Згадай - но , хто ти : смерть тебе спіткає , Як з наших хто тебе застане тут .

Ромео Кохання принесло мене на крилах , І не змогли цьому завадить мури ; Кохання може все і все здолає ,–Твоя рідня мені не перешкода .

Джульєтта

Вони тебе уб ’ ють , коли побачать .

Ромео В очах твоїх страшніша небезпека , Ніж в двадцяти мечах . Поглянь лиш ніжно –

Й мені ненависть їхня не страшна . Своїм плащем мене прикриє ніч . Та , як не любиш ти ,– нехай знаходять ...

Хай краще смерть від лютої злоби , Ніж довгий вік без ніжності твоєї . Джульєтта Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео Моя любов ! Вона мене навчила ,

так далеко , Як щонайдальший берег океану ,

Моє лице ховає маска ночі , Але на нім пала дівочий стид , Що ти в цю ніч мої слова підслухав . Хотіла б я пристойність зберегти , Від слів своїх відмовитись хотіла б , Хотіла б я ... та годі прикидатись ! Мене ти любиш

Коли ж вважаєш – переміг мене

Занадто швидко , я тоді насуплюсь , Скажу уперто : « Ні !», щоб ти благав . Інакше – ні , нізащо в світі ! Ні !

Так , мій Монтеккі , так , я нерозважна І , може , легковажною здаюсь ...

Повір мені , і я вірніша буду , Ніж ті , що хитро удають байдужість . І я б могла байдужою здаватись , Якби зненацька не підслухав ти Любов мою й слова мої сердечні ... Мою любов відкрила темна ніч .

Ромео Клянусь цим місяцем благословенним , Що сріблом облива верхи дерев ...

Джульєтта О , не клянися місяцем зрадливим , Який так часто змінює свій вигляд ,

Ромео То чим я поклянусь ?

Джульєтта Не треба зовсім . Або , як хочеш , поклянись собою –

Душі моєї чарівним кумиром ,–

І я повірю .

Ромео Серця почуттям ...

Джульєтта

Ні , не клянись ! Хоч ти – єдина радість , Та не на радість змовини нічні ...

Все сталось несподівано занадто –

Так швидко , так раптово й необачно , Як блискавка , що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати : « Он сяйнуло !»

Добраніч , любий ! Теплий подих літа Нехай цю бруньку ніжного кохання Оберне в пишну квітку запашну , Коли з тобою зійдемося

Як море , дна не має і любов , Що більше їх я віддаю тобі , То більше їх у мене зостається ...

Мамка кличе за сценою . У домі гамір !

Прощай , мій любий !.. Няню , я іду !

Не зрадь мене , Монтеккі мій коханий .

Хвилину почекай , я повернусь . ( Виходить )

Ромео О , ніч свята ! Благословенна ніч !..

Таж ніч тепер ... А що , як все це сон ?

Такий солодкий сон , що я боюсь –

Він не обе рнеться ніколи в дійсність .

Знову з ’ являється Джульєтта .

Джульєтта Три слова ще , Ромео , й на добраніч !

Якщо любов твоя до мене щира І хочеш ти зі мною взяти шлюб , То взавтра сповісти мене про це , І я пришлю по відповідь когось , Де і коли ти хочеш повінчатись ; Тобі до ніг складу я свою долю –З володарем піду хоч на край світу!

Мамка ( за сценою ) О синьйорино !

Джульєтта Я йду ! Як ти не будеш з чистим серцем , Тоді благаю ... облиш мене і більше не приходь , Зостав мене на самоті з журбою , То завтра я пришлю .

Ромео Душі спасінням ...

Джульєтта Ромео !

Ромео Люба !

Джульєтта Милий , завтра вранці

Коли прислать до тебе посланця ?

Ромео Найкраще о дев ’ ятій .

Джульєтта Не спізнюсь . Мов двадцять літ чекать тії години

6. Про що домовилися юні закохані, прощаючись?

Джульєтта

Ласкавим подихом своїм , нехай

Мелодія чудова слів твоїх

Змалює те блаженство чарівне ,

Яке ми відчуваєм в цю хвилину .

Любов багата ділом – не словами ,–Й пишається собою без прикрас .

Той , хто свої скарби злічити може , Той лиш жебрак . Але моя любов Така велика й так зросла безмежно , Що я злічить не можу й половини Її скарбів ... Брат Лоренцо Ходім ! Святий обряд Благословить вас .

вас тепер На самоті нізащо

Тібальт

Меркуціо

Тібальт

дасте мені до цього привід .

Меркуціо . А ви хіба не можете знайти привід самі

того , щоб вам його дали ? [...]

Тібальт Синьйоре , мир ! Мені он той послужить . Входить Ромео .

Тібальт Ромео , я ненавиджу тебе , Для тебе слова іншого й вітання Не можу я знайти , окрім « негідник »!

Ромео Проте , Тібальте , в мене є причина Любить тебе ; вона тобі

Меркуціо

Бенволіо Тебе поранено ?

Меркуціо Дурниця ! Лиш Подряпинка , та досить і того . Де паж мій ? Хлопче ,

Ромео Кріпися , друже , рана неглибока .

Меркуціо Авжеж , вона не така глибока

Входить Бенволіо .

Бенволіо Ромео ! О Ромео! Вмер Меркуцьйо ! Його безстрашний дух над хмари злинув , З презирством відвернувшись від землі !

Ромео О чорний день ! Це лиш початок бід ! За ним кінець зловісний прийде вслід ... Входить Тібальт .

Бенволіо Сюди Тібальт скажений

Однак це все ,– хоча і говорилось Спокійно , ввічливо й сумирно вельми , Не спромоглось Тібальта вгамувати , Шалена вдача не скорилась ... А наш Ромео , Його убивши , звідси вже тікав ... Нехай умру , коли я що збрехав !

Синьйора Капулетті Владарю , вбивцю мусиш засудити !

Тібальт сконав – Ромео теж не жити ! Князь Тібальта вбито – таж убив він сам ! За смерть Меркуцьйо хто заплатить нам ?

Монтеккі Ні , не Ромео мусить вам платити !

Він те зробив , що мав закон вчинити . Убивство друга вимага відплати ,–

Тібальта мусив смертю він скарати .

Князь За вчинок цей свавільний і злочинний Вмить висланий він буде на чужину . Від ваших чвар , запеклих і проклятих , Доводиться й мені тепер страждати . Тут пролилася рідна кров моя

5. Що вразило Меркуціо в поведінці

6. Які жахливі

примирити дві родини і просити князя

повернутися . Сцена 4 . Синьйор Капулетті розмовляє з Парісом про жахливе

щастя – смерть Тібальта . Невтішні сльози Джульєтти

перед спішним від ’

Мантую . Ромео [...] Ще маєм час . До ранку ще далеко .

Джульєтта Ні , ні , вже ранок ! Ранок ! Поспішай !

Іди ! Мерщій тікай ! Ти чуєш ? Справді , То жайворонок так співа невлад ; Яка огидна і фальшива пісня ! Він темну ніч , він і тебе злякав . О , йди , іди мерщій ! Уже світає .

Ромео А лихо нас пітьмою огортає . ( Входить мамка )

Мамка Синьйоро , мати ваша йде до вас . Світає вже , тож будьте обережні ! ( Виходить )

Ромео

, І я спущуся . ( Спускається

Ромео

Джульєтта

Синьйора Капулетті Ну , як , Джульєтто ?

Джульєтта Негаразд , синьйоро .

кузеном ? Покинь же плакати , голубко . Годі !

Поплакати у міру – знак

до церкви Петра святого поведе , і ти Увійдеш , як щаслива наречена . Джульєтта Ні , церквою Петра клянусь . Клянусь Самим Петром . Ніколи я йому

Не буду за щасливу наречену . Прошу вас , передайте ви синьйору , Моєму батькові , що заміж я Виходити бажання ще не маю .

Синьйора Капулетті Ось батько твій ; скажи йому сама , І ти побачиш , як він прийме це

Джульєтта Я не пишаюсь цим , проте вам вдячна , Що ви його шукали . Я не можу

Пишатись тим , що виклика ненависть !

Та вам і за ненависть вдячна я , Вона ж бо від любові .

Капулетті ... Шановна панно , Прошу тебе , залиш твої химери . Тендітне тіло краще приготуй , Щоб у четвер до церкви йти з Парісом . А ні – то поведу тебе на віжках .

Геть , немоче бліда ! Дівчисько нице !

Геть , непотребнице!

Джульєтта Навколішках благаю , добрий тату , ( опускається на , коліна ) Дозволь хоча б одне промовить слово ...

Капулетті До всіх чортів , дівчисько непокірне ! Або в четвер ти підеш з ним до церкви , Або не навертайсь мені на очі . Мовчи . Не заперечуй . Ані слова ... Ну , дружино , Боліли серцем ми , що нам Господь Подарував лише одне дитятко ; Та бачу , що й одного забагато , Що в цій одній для нас лише прокляття !

Синьйора Капулетті Ви надто розпалились !

Капулетті Боже , Боже !.. Дивися . Обміркуй . Я не жартую . Четвер вже близько ; зваж усе сама : Як ти моя – віддам тебе за друга , Як не моя – то хоч повісся з горя Чи , жебраючи , здохни край дороги ! ( Виходить )

Джульєтта

Невже немає співчуття у неба , Щоб глянути в журбу мою до дна ?.. О мамо люба , не женіть мене ! Лиш місяць , тиждень почекайте з шлюбом .

!.. Іди і матері моїй скажи , Що я пішла до келії Лоренцо

прощення .

Мамка Іду , іду . Скажу ... Оце розумно ! ( Виходить

й до сліз було негарне .

Паріс Воно моє , а ти його ганьбиш .

Джульєтта Можливо , й так : адже ж мені воно Більш не належить . Отче мій святий , Чи маєте ви зараз час для мене , Чи , може , до вечерні я зайду ?

Брат Лоренцо Я маю час , моя журлива доню . Нам треба залишитись сам на сам ; Пробачте нам , синьйоре мій .

Паріс Крий Боже , щоб благочестю став я на заваді ! ( Виходить )

Джульєтта О , двері зачини !.. І плач зі мною ... Ні втіхи , ні надії , ні рятунку !.. Брат Лоренцо Ох , знаю я твою

Що сам її Ромео ти віддав , Я другий закріплю , новий союз , Раніш ніж встигне зрадити це серце І другому воно себе віддасть , Я знищу їх обох : і руку , й серце !

Нехай твій досвід і твої літа

Мені порадять ; а як ні – дивись !

Між мною і моїм великим горем

Я посередником візьму кинджал . Хай ніж оцей кривавий нас розсудить

Розв ’ яже з честю те , чого не зможуть

Ні розум твій , ні досвід розв ’ язати . Я прагну смерті ... О , відповідай !

Якщо нема рятунку , то – прощай !

Лоренцо ... Стій ! Слухай , дочко :

Якщо ти зважилась себе убити , Аби за графа не виходить заміж , То зважся ти лиш на подобу смерті , Щоб сором цей тяжкий тебе минув , Який штовха тебе в

смерті . Якщо ти згодна , – я допоможу .

Джульєтта Все , все , про що я й слухати не можу , Щоб не тремтіти з жаху , – все зроблю Без страху , без вагання , щоб Ромео Знайшов в мені дружину незрадливу .

Брат Лоренцо То слухай же , іди тепер додому , Весела будь і згоду дай на шлюб . А взавтра , в середу , влаштуй все так , Щоб уночі самій зостатись в спальні .

Візьми оцей фіал . Як ляжеш в постіль , Усю до краплі випий рідину . І вмить тобі по жилах

3 Кімната Джульєтти . Входять Джульєтта й мамка . Джульєтта [...] Так , це

Молитися я мушу , люба няню , Щоб небеса до мене усміхнулись , Адже ж ти знаєш , чим я завинила . Входить синьйора Капулетті .

Синьйора Капулетті Клопочетесь ? Чи вам допомогти ?

Джульєтта О ні , синьйоро . Вибрали ми все , Що треба буде нам до шлюбу завтра . Будь ласка , залишіть мене саму ; А няня хай цю ніч вам допоможе , Бо повні руки маєте турбот , Так спішно все й раптово ...

Синьйора Капулетті На добраніч ! Лягай . Тобі спочинок необхідний . Синьйора Капулетті й мамка виходять . Джульєтта Прощайте ! Чи

Таж силою мене звінчають з графом .

Ні , ні !.. Ти порятуєш ... Ляж отут !.. ( Кладе поруч себе кинджал )

А що , як я лежатиму в труні

Й прокинуся у склепі надто рано , Раніше , ніж туди Ромео прийде , Щоб визволить мене ? Жахлива мить !

Лиш уявить собі : навколо смерть , І темна ніч , і це жахливе місце –Могильний стародавній склеп , притулок , Де сотні літ складають кістяки

Всіх наших предків , де лежить Тібальт ... Де , кажуть , привиди мерців блукають Вночі якоїсь певної години ... О Боже , Боже !.. Що , як я прокинусь Занадто рано ?.. Сморід навкруги ... Жахливий сморід ... і глухе стогнання , О !.. Що , як я , прокинувшись від жаху , Там збожеволію поміж страхіть

І кістяками гратися почну Похованих прапращурів моїх , Зірву з кривавого Тібальта саван ... О , гляньте , гляньте ! Там мій брат Тібальт !..

То дух його чигає на Ромео , Який його рапірою вразив ...

О , стій , Тібальте , стій ! Я йду , Ромео ! Іду вже , йду ... Цей трунок п ’ ю за тебе ! ( Падає на постіль )

СЦЕНА 5

Спальня Джульєтти . Входить мамка .

Мамка Голубонько , прокинься !.. Наречена !.. Синьйоро! Гей , вставай же , синьйорино ! О Боже милий ! Поможіть ! Померла ! О , нащо я родилася

Капулетті Що ?.. Дай же глянути ...

нас , Боже ! Вона холодна !

спинилась в

, Заклякли всі суглоби!

давно Її уста покинуло життя ... Убила люта смерть її раптово , Як убива мороз

, Найкращу квітку із усіх квіток . Будь проклятий цей час . О горе , горе ! Входять брат Лоренцо й Паріс із музикантами .

Брат Лоренцо Готова йти до церкви наречена ?

Капулетті

Готова йти , щоб більше не вернутись ! ( До Паріса ) О сину , знай : напередодні шлюбу З твоєю молодою спала смерть ...

Глянь , ось лежить вона – розкішна квітка , З якої нагла смерть зірвала цвіт .

Паріс Як довго ранку я цього чекав , І як жахливо він

Синьйора Капулетті Ненависний , проклятий , день страшний ! Одна , одна дочка моя , єдина , Одна - єдина радість

, І ту жорстока відібрала смерть !

Паріс Жорстока смерте , вбила ти мене ! Любов моя ! Життя !..

! Ні , не життя – любов мою убито !..

Капулетті О доню люба !.. Ні , душа моя , А не дочка ! Ти мертва , мертва ! Горе ! Дочка моя померла , разом з нею Навік померли радощі мої !..

Брат Лоренцо ... Утріть же сльози і , як то годиться , Їй тіло розмарином уквітчайте , В убрання щонайкраще приберіть І віднесіть її до церкви ... Капулетті Збирались на весіллі ми гуляти , А будем чорний

ченцеві такий великий поспіх зі своїм одруженням?

6. Детально розкажіть, яким план дій запропонував Джульєтті брат Лоренцо? Доведіть, що цей план був небезпечним, але цілком реалістичним.

7. Як повелися батьки Джульєтти, коли їхні прокльони збулися: донька, не вийшовши заміж за Паріса, померла? Наведіть приклади антитези в словах Капулетті.

Мантуї. Він із жалем розповів господарю страшну звістку про смерть Джульєтти. Ромео в несамовитому розпачі вирушає у Верону, щоб попрощатися з дружиною у фамільному

Ромео

Паріс

Огидна пащо ! Ти , утробо смерті !

Пожерла щонайкращий дар землі !

Я щелепи гнилі твої розкрию . ( Розбиває двері до склепу )

І силою новий напхаю корм .

Як ? Тут вигнанець той зарозумілий !

Отой Монтеккі , що убив кузена

Коханої моєї ?.. Горе це , Як думають , звело її в могилу . Це він прийшов знущатися з мерців !

Схоплю його ! ( Виходить наперед )

Спинись , Монтеккі!

Стій ! Покинь ганебну і гидку роботу! Злочинцю підлий , мусиш ти скоритись .

Ходім , ти арештований і вмреш .

Ромео Авжеж , умру : того сюди й прийшов я . Юначе добрий мій , о , не дратуй Безумного , який удався в розпач .

Тікай , тікай звідсіль ! Облиш мене ... Благаю , не штовхай мене на гріх Іще новий і не гніви даремно ... О , йди собі ! Клянуся небом , я

Люблю тебе ще більше , ніж себе ; Таж зброю маю я лиш проти себе ...

Паріс Я зневажаю всі твої закляття Й беру тебе як підлого злочинця !

Ромео Примусить хочеш ?.. Хлопче , стережись ! ( Б ’ ються )

Паж О Боже ! Б ’ ються ! Я покличу варту ! ( Виходить )

Паріс ( падає ) О смерть моя !.. Як милосердий ти , То поклади мене біля Джульєтти ... ( Вмирає )

Ромео Я обіцяю , слово честі

Балтазар

Брат

Балтазар

(1485–1529). Новела мала назву «Історія двох шляхетних закоханих» і розповідала про трагічну долю молодих веронців. Ця італійська новела мала велику популярність: її неодноразово перевидавали і перекладали різними мовами. Багато італійців зверталися до неї у своїй творчості. Зворушливий сюжет запозичували також автори з Іспанії, Франції та Англії. Літературна обробка відомої трагічної історії, здійснена Вільямом Шекспіром

6. Про що свідчить той факт, що

7. Назвіть безглузді

8. На

13.

15.

16.

ти. Доведіть, що цей монолог написаний у формі англійського сонета (див. Теорія літератури. Сонет). Складіть схему римування

18. Визначте експозицію, зав’язку,

кладу «Ромео

Василя Мисика

підставно звинувачений у тероризмі

було звільнено, він так ніколи і

переклад. Друк відбувся аж у 1988,

кспіра у видавництві «Абабагаламага» була

і Джульєтта

твору.

2. Оберіть чітку тему уроку, наприклад, «Конфлікт родин Ромео і Джульєтти» або «Як Шекспір зображає кохання». Визначте цілі й завдання уроку.

3. Підготуйте план заняття (вступ, основна частина, підсумок). Продумайте

Мігель де Сервантес Сааведра (1547 – 1616)

Мігель

Відродження, для якого властиві настрої розчарування в ідеалах

тів. Ренесансна мрія про

при

значення людини розбилася об сувору дійсність відсталої феодальної Іспанії. Як не дивно, величезною катастрофою для Іспанії стало відкриття Христофором Колумбом у 1492 році

потоком

лі, завантажені безмірними

економіки

-дворяни (ідальго), залишали батьківщину.

кінця XVI століття третина земель не оброблялася, і в сільськогосподарську Іспанію доводилося ввозити навіть зерно. В країні

робили невигідною будь-яку діяльність. «Більшість іспанців перетворилися на справжніх нероб, – писав сучасник, – одні в нероб

інші в нероб-злидарів». Мігель де Сервантес

найбільший бій в історії галерного

приймали участь близько п’ятисот суден. На іспанських галерах приготувалися до бою 24 тисячі солдатів, зокрема й рота, у якій служив Сервантес. Бій був довгим і кривавим, але перемога європейців була цілковитою: вони потопили 15 турецьких кораблів, а захопили 180!

корабель захопили алжирські пірати. Невдачливий письменник

до суду. За цими позовами Сервантеса неодноразово ув’язнювали. Найдовше, майже півроку,

довелося сидіти у тюрмі в 1597 році. Свій вільний час, який уперше за багато років з’явився у письменника, він присвятив... літературній творчості. Саме в Севільській в’язниці

придворні послали навздогін слугу, і він з’ясував, що студент справді читав «Дон Кіхота»! У лютому 1615 року у королівському палаці відбулася знаменна розмова про Сервантеса: до Мадрида прибуло посольство французького короля Людовіка XIII. Посли, люди освічені та великі шанувальники літератури, почали розпитувати своїх іспанських друзів про Сервантеса: скільки йому років, чим він займається, який його суспільний стан і статки.

Іспанці змушені були відповісти, що Сервантес – старий, що він – солдат, ідальго, та ще

державний кошт!..» Як і попередні книги, роман

ного становища Сервантеса – він і далі залишався бідним. Однак читачі з нетерпінням чекали на продовження пригод премудрого ідальго, тому вже 66-річний письменник узявся до написання другої частини роману. Наприкінці 1615 року твір з’явився у продажу, а в квітні 1616 року Мігель де Сервантес помер. Передчуваючи смерть, письменник пішов у ченці. Нерідко на та-

кий крок зважувалися бідні дворяни, аби забезпечити собі поховання за рахунок монастиря, не змушуючи вбогу родину витрачати кошти на сумний обряд. День поховання Мігеля де Сервантеса – 23 квітня 1616 року –

називають днем поховання доби Відродження.

Поясніть

Поясніть,

майстринею солити свинину». Своїм зброєносцем Дон Кіхот обирає не юнака шляхетного походження, а товстуна-селянина Санчо Пансу, а за бойового коня у нього ледь жива шкапа («шкура та кості»).

Через викривлене уявлення про навколишній світ нещасний ідальго весь час потрапляє в комічні ситуації. Він керується високими цілями, гуманними ідеалами, але усім завдає лише шкоди.

Однак автор не просто висміяв рицарські романи і застарілу манеру написання. Сервантес правдиво і масштабно зобразив іспанську дійсність XVІ—XVІІ століть: Дон Кіхот і Санчо Панса в пошуках пригод зустрічаються з представниками різних прошарків суспільства, зіштовхуються з повсякденним життям іспанської провінції та великих міст. Безумство рицаря, «заступника всіх ображених та гноблених», його прагнення до утвердження ідеалів добра і справедливості контрастують з убогістю, злобою, недоумкуватістю селян, корчмарів, із вишуканою жорстокістю нудьгуючих дворян. Так виявляється неоднозначність образів

си

, необхідність

з реальною дійсністю Іспанії

скромних і відданих юнаків-зброєносців із рицарських

початковий задум автора. Санчо Панса став першим у європейській літературі живим і повнокровним образом селянина. Простодушність і наївна віра в химерні обіцянки Дон Кіхота несподівано гармонійно поєднуються у нього зі здоровим

мозок його

решти

ся бідака з глузду. Його уява переповнилася різними химерами, вичитаними з тих книжок: чарами та чварами,

та боями, викликами та ранами, зітханнями та коханнями, розлуками та муками і всякими такими штуками. Всі ті несусвітні вигадки так вбились йому в голову, що він мав їх за щирісіньку правду. Казав, що Сід

Діас1 завзятий був рицар, але

люб’язний і ґречний... Збожеволів він так остаточно

мка, яка жодному шаленцеві

випадає собі на славу, а рідному

рицарем, блукати світами кінно

і оружно, шукати пригод і робити все те, що робили, як він читав, мандрівні рицарі,– тобто

поборювати всілякого роду кривди, наражатися на різні біди й

небезпеки, щоб, подолавши їх,

вкрити ймення своє безсмертною

славою. Бідолаха бачив уже в думці, як за правицю потужну вінчають його, щонайменше, короною Трапезонтського царства. І віддаючись цим принадним мріям, заходився він мерщій наміри свої до діла доводити. Поперед усього вичистив

прапрадідів рицарський обладунок, що вже бозна відколи зане

, подовжував і скорочував, перевертав на всі боки – і назвав

нантом2 . Це ім’я здалося йому благородним і милозвучним,

того ще й промовистим: бувши перед цим шкапою

у найпершого верхового коня на світі. Назвавши так собі до вподоби

свого коня , став

ідальго думати - гадати , яке б уже

долучив до свого імені назву рідного

, і йменувався Амадісом Гальським , наш

клав теж додати до свого імені назву вітчизни своєї і величатися Дон Кіхотом з Ламанчі : так усякому буде зрозуміло , звідки він родом , так , гадалося йому , уславить він свою батьківщину . Підрихтувавши

його думок. Вишукуючи таке ім’я, щоб і на її власне

та шаленство взяло гору над тими сумнівами, і він вирішив, що звернеться з проханням про посвячення до першого, хто в мандрах йому зустрінеться, бо це він вичитав у книжках, які довели його до такого стану. Заспокоївшись, він рушив далі, даючи на волю коневі кудихотя правити: у тому ж, гадав він, і була вся сила пригодництва. Їде ото наш новоявлений рицар та й промовляє сам до себе: – Немає найменшого сумніву,

ним очам поміж брам і вікон ламанчського обрію, як

Дон

дославною рівниною Монтьєльською». Майже цілий той день їхав він

дорозі нічого, вартого згадки

кого-небудь і спробувати одразу

Кіхот, побачивши шанобливість кастеляна,– він бо мав корчмаря за управителя замку,– одказав: – А мені, пане кастеляне1 , і того стане. Корчмар подумав, що гість назвав його кастеляном, щоб натякнути, ніби він «кастілець, на всі руки умілець»,– хоч насправді був родом з Андалузії і такий злодіяка незгірший од якогось Жака. Він відповів рицареві: – То виходить, ваше добродійство, що Ваше ложе – твердий камінь , Вартування – то ваш сон

Коли так , то сміливо можете завернути

сказавши, притримав стремено Дон Кіхотові, і той зсів із

мав, та попрохав господаря як слід

такого вівсяника

в світі не знайдеш. Корчмареві кінь не здався і в половину

, що

права шукати якоїсь пригоди.

3, де оповідається

мазі лікувальні... Тим і радить

(хоч міг би й наказати, яко хрещеникові своєму), хай ніколи більше не рушає в дорогу без грошей та інших таких потрібних речей: той припас зовсім несподівано може стати у великій пригоді. Дон Кіхот пообіцяв так усе точно вчинити, як радив йому кастелян, а сам заходився лаштуватися до цілонічної варти коло зброї на просторому подвір’ї. Позбирав увесь свій обладунок, склав на жолоб напувальний коло колодязя, сам же, нахопивши на одну руку щита, а в другу списа взявши, почав перед жолобом поважно й ніби спогорда туди-сюди походжати. Як заступив він на варту, то й ніч якраз запала. Корчмар же тим часом розповів усім, хто в його корчмі був, про божевілля свого нового нічліжника, про вартування над зброєю та про обряд посвяти у рицарі, що мав після того відбутися. Всі дуже дивувалися й вийшли, щоб на Дон Кіхота здалеку поглянути, а він ходив собі велично назад і вперед або спинявся раптом і, спершись на списа, пильно дивився на свій бойовий обладунок. Ніч була вже пізня, але місяць так розсвітився, ніби в сонця все проміння забрав, і всі добре бачили, що витворяв новонасталий рицар. Одному погоничеві, що в корчмі зупинився, прийшла саме охота

напоїти своїх мулів, а для цього треба було зняти з жолоба Дон Кіхотів обладунок. Як побачив наш рицар того

відразу дужим голосом:

підперезувалися

1. Які наслідки для героя роману мало захоплення рицарськими романами?

2. З якою метою 50-річний ідальго Кіхана вирішив стати мандрівним рицарем?

3. Розкажіть про те, як ідальго збирався в дорогу.

4. Які художні деталі свідчать про бурхливу уяву та невибагливість майбутнього рицаря щодо обладунку та бойового коня?

5. Виконайте міні-проєкт: дослідіть і порівняйте описи обладунків у вивчених вами героїчних поемах «Іліада» та в романі «Дон Кіхот».

6. Перекажіть епізод з обрядом посвячення Дон Кіхота в рицарі (розділ 3). Як ставляться до подій учасники цього «урочистого дійства»?

7. Доведіть, що ідеальний світ книжок протиставляється

став би, як ви кажете, королем, то

Гутьєррес, моя стара, буде вже королицею, а дітки мої короленятами?

А хто ж у цьому може сумніватися? – відповів Дон Кіхот. – Та хоч би й я,– сказав Санчо Панса.– Коли б навіть Бог з не-

ба королівські корони дощем сіяв, то й тоді на голову

Гутьєррес жодна, мабуть, не прийшлася б. Ні, сеньйоре, не вийде з неї королиці, хіба від сили грапиня, та й то ще невідомо. – Уповай на Бога,– втішав його Дон Кіхот,– він пошле їй те, що годиться, а сам теж не

А й не думаю,– одказав Санчо Панса.– Ви ж у мене сеньйор важнющий, то й дасте мені щось таке гарне, щоб воно було до снаги.

, друже мій Санчо

воювати і всіх до ноги перебити. Трофеї, що нам дістануться, покладуть початок нашому багатству. А війна

, бо змітати з лиця землі лихе насіння

спасенна і Богові мила. – Та де ж ті велетні? – спитав

.– Глянь, які в них довжелезні руки: у деяких будуть

аж перехнябились у сідлі – мабуть, таки добре забились, як упали. – Правда твоя,– промовив Дон Кіхот,– але, як бачиш, я не жа-

ліюся, що те й те мені болить, бо мандрівним рицарям не гоже на рани скаржитися, хоч би з них і тельбухи вилазили. – Коли так, то хай буде й так,– одказав Санчо,– але я був би радий, якби ви жалілися мені, коли вам що болітиме. А вже як у мене що заболить, хоч трішечки, то так стогнатиму, що ну! Чи, може, і зброєносцям мандрівних рицарів не вільно на біль нарікати? Дон Кіхот посміявся з простоти свого зброєносця і сказав, що він може собі стогнати й жалітися скільки влізе, бо в рицарських законах про те нічого не написано. Тоді Санчо нагадав господарю, що час би їм чогось і попоїсти. Дон Кіхот відповів, що йому поки що не хочеться, а Санчо нехай їсть, коли заманеться. Одержавши такий дозвіл, Санчо розташувався якнайзручніше на ослі, вийняв із саков харч і заходився підживлятися, трюхикаючи позаду. Час від часу він потягав винце з бурдюка, та так смачно, що йому позаздрив би найзавзятіший не-минай-корчма з Малаги. Отак їдучи та частуючись потроху, він зовсім забув про господареві обіцянки, а пошуки пригод, хоч би й небезпечних, здавалися йому вже не тяжким трудом, а приємною розвагою. Обночувались вони на якомусь узліссі. Дон Кіхот виламав собі з

дерева суху гілляку і насадив на неї залізного наконечника

10.

11.

12.

13.

14.

15.

17.

18.

19.

20.

23.

, де зображення складається з багатьох дрібних деталей. Картина Окампо передає конфлікт і гармонію між мрією та реальністю, між

високими ідеалами і скромними

можливостями.

26. Опишіть, як різні деталі створюють портрет Дон Кіхота. Які символи ви можете знайти на картині? Як вони

передають риси вдачі Дон Кіхота?

27. Напишіть коротке есе (100-150 слів)

на тему «Як картина Октавіо Окам-

5. Проведіть репетицію сценарію.

атмосферу твору.

кожному їхньому слову. Шкода тільки, що завжди в найцікавіший момент батько казав: «Усе, вже пізно, тобі час йти спати». Коли майбутньому письменнику виповнилося шість років і він пішов до школи, у нього настав, за його словами, період «нормальності». У цей час він почувався звичайним норвезьким хлопцем, у нього з’явилися друзі, він захопився навчанням, футболом і катанням на лижах. Батьки заспокоїлися і вирішили, що син нарешті переріс свої дивацтва. Однак їхнє спокійне життя тривало не надто довго. Найважливіша подія в житті

Одного ранку одинадцятирічний Юстейн прокинувся з відчуттям, що все навколо змінилося. Те, що зазвичай сприймаєш як щось звичне і повсякденне, на що в щоденних клопотах навіть не звертаєш уваги – синє небо, жовте сонце, трава, дерева, запахи квітів, спів птахів – раптом постало перед ним дуже чітким і контрастним. У хлопця з’явилося відчуття, що того дня він побачив світ таким, яким той є насправді: величезною загадкою, дивовижною таємницею, яку неможливо зрозуміти і пояснити. Це було осяяння. «Як неймовірно, що цей світ існує і як неймовірно, що в ньому існую я! А це ж означає, що я є частиною загадки і таємниці!», – подумав Юстейн. Хлопець був переконаний, що він не перший, хто зробив це приголомшливе відкриття. Тож якнайшвидше звернувся до дорослих, в першу чергу до батьків, а потім і до вчителів: «Чи не дивно те, що існує цей світ? І чи не дивно, що в цьому світі існуємо ми?».

не поставилися серйозно до його запитань і одностайно відповіли: «Ні. І взагалі звідки ти це взяв. Тобі не треба думати про таке». «Тобто існування нашого світу – це нормально», – не вгавав ошелешений Юстейн. «Так», – не менш одностайно відповіли дорослі. Хлопець не повірив своїм вухам, невже він міг помилитися? Однак слова дорослих не переконали

сам юнак розглядав свій вступ як перший

розуміння класичної європейської філософії, яка мала допомогти йому розібратися з тими філософськими питаннями, які його турбували. Початок літературної діяльності

Чим більше Юстейн занурювався у вивчення філософії, тим більше переконувався, що всі видатні філософи, починаючи з давньогрецького Сократа, дивилися на існування світу і людини саме так, як це відкрилося йому в одинадцять років. Але їхні відкриття були заховані в таких складних для читання наукових книжках, що повністю виключало доходження їхніх думок до більшості людей. Юнак почав розмірковувати, а чи не стати йому письменником, щоб виправити цей недолік, написавши те ж саме, що й філософи, але в доступній художній формі. Однак відкинув цю думку, як надто амбітну, він не відчував у собі письменницького запалу. Все змінилося, коли Юстейн зустрів свою майбутню дружину і палко закохався. Він відчув такий приплив сил, таке натхнення, таку внутрішню впевненість у собі, що вирішив негайно розпочати роботу над перших художнім твором в своїм житті. Його творчий задум був грандіозний, тому автор-початківець відразу взявся за написання великого роману, який, звісно ж, він мав стати геніальним! Юстейн жодного разу публічно не розповів, про

натхненною, але виснажливою, а результатом стали п’ятсот сторінок тексту! Задоволений собою молодий автор-студент

го відгуку

твердість характеру і холоднокровно

ці якості. В іншому випадку

невідомого філософа, в якому лише два запитання: «Хто ти?» і «Звідки взявся світ?». Кожен наступний конверт містив лекцію з філософії. Незнайомець пояснив, чому він їх надсилає дівчинці: «Мене хвилює, щоб ти не виросла однією з тих людей, які сприймають світ як належне, дорога Софі», Лекції з філософії, написані доступною мовою і вставлені в фантастичний художній твір з елементами детектива, виявилися настільки вдалою і несподіваною ідеєю, що некомерційна книжка побила всі рекорди продажів. На сьогодні вона перекладена на більше ніж на 60 мов, а тираж склав поза 50 мільйонів примірників. Після успіху «Світу Софії» Юстейн Ґордер, за його словами, став «письменником повного робочого дня». До цього він суміщав створення художніх творів з вчителюванням (викладав основи філософії, релігієзнавство та літературу в старших класах). Викладання філософії в школі дуже допомогло йому в творчості

точно знав, які слова слід добирати, щоб описати складні ідеї дітям. Власне лекції незнайомого філософа

на, які він написав для свого підручника з філософії. Зараз Ґордер – автор багатьох романів повістей, у тому числі і повісті «Помаранчева дівчина», яка вийшла друком у 2003 році. За словами письменника, найприємніше, що дає світова слава, – це листи від дорослих читачів, які пишуть про те, як вони змінити свої погляди на світ під впливом його книжок. Виявилося, що художні твори, які мали врятувати дітей, допомогли й дорослим! «Помаранчева дівчинка» – це зворушлива й філософська повість Юстейна Ґордера про любов, таємниці й швидкоплинність життя. Історія починається тим, що головний герой, 15-

. В одному з відеозаписів чутно й мій голосок, тоненький

втрати. На щастя, у них залишився ще один син. Бабуся

татові фотографії. Вона розглядає їх побожно. Це її слова. Тато вважав, що з хлопчиком, якому виповнилося три з половиною роки, вести дорослі розмови не час. Нині я розумію, що він мав на увазі, і ти, читачу, теж невдовзі збагнеш, прочитавши цю книжку. Я маю світлину, на якій тато лежить в лікарняному ліжку. Його обличчя там дуже вихудле. Я сиджу в тата на колінах, а він притримує мене за руки, щоб я, бува, не впав на нього. Він намагається усміхатися мені. Світлину було зроблено за кілька тижнів до татової смерті. Ліпше б я її не мав. Але вона є, і викинути

й не порозмовляєш. Ясна річ, жодних старих світлин

існує, Міріам Йорґенова доня. Я був у тата єдиною дитиною. Наприкінці цієї книжки виявиться сенсаційна таємниця Йорґена, але тепер і словом її не зраджу. Хто читатиме, про все довідається. Після татової смерті до нас прийшли дідусь з бабусею, щоб допо-

могти мамі впорядкувати татові речі.

, власне кажучи, ніхто не знав, що тато написав якусь

ся, що мали б існувати простіші способи надсилати листи

а, скажімо, за чотири години, чотирнадцять

відь про помаранчеву дівчинку саме й була таким листом. Листом, написаним Ґеоргові, хлопчині дванадцяти чи чотирнадцяти років, тобто синові, якого тато ще не знав і, можливо, ніколи й не пізнає. Уже час розповісти й вам про все. Десь менше, ніж тиждень тому

четверо – мама з Йорґеном теж

. Мама сказала, що Міріам уже спить, ніби відсутність

разом

рукопис

похитали головами

, що ніхто записів в очі не бачив. – Ані слова не читали, – сказав Йорґен

знічено, що йому назагал зовсім не властиво. Але,

того, як я сам його прочитаю, сказав він. Гадаю, його аж розпирало від цікавості, що ж написано в тому листі. Мені здалося, ніби він відчуває докори нечистого сумління. Бабуся пояснила, чому вони з дідусем саме нинішнього пообіддя сіли в машину і приїхали до Осло. Їй здалося, ніби вона розгадала давню загадку. Це розказане звучало дещо містично, так воно й було насправді.

Коли мій тато занедужав, він розповів своїй мамі, що пише мені листа, якого я маю прочитати, коли підросту. Минав час, мені вже виповнилося п’ятнадцять, а лист так і не знайшовся. Новим штрихом до цієї історії стала розмова із сином, яку раптом пригадала бабуся. Тоді тато наполіг, щоб ніхто й ніколи не смів викидати червоного дитячого спортивного автомобіля. Бабусі здавалося, що вона майже дослівно пам’ятає ту розмову в лікарні. – Нізащо не викидайте спортивного автомобільчика, – сказав тато. – дуже вас прошу не робити цього. Він багато важив

спало на гадку витягнути з майстерні автомобіля та ретельно його оглянути. І бабуся не помилилася у своїх здогадах. Автомобіль був

не просто автомобілем. Він був

поштовою скринькою... Я й сам не знав, вірити тій історії чи ні. Ніколи не можеш бути

певним, чи правду кажуть батьки й дідусі з бабусями,

йдеться про «делікатні питання», як це називає моя бабуся. Для мене ж найбільша загадка в тому, чому

дцять років тому, не зумів додуматися, як увімкнути татів старий комп

ки знаю, хто ти. Та не знаю, скільки років

ті, коли ти читаєш мої рядки. Може, дванадцять або чотирнадцять, а мені, твоєму татові, час уже давно перестав бути мірилом віку. Правду кажучи, я вже й тепер відчуваю себе чимось на кшталт

примари, і від тієї думки мені щоразу перехоплює подих. Починаю розуміти, чому привиди виють та стогнуть, неначе буревії. Не для того, щоб налякати нащадків

іншому часовому вимірі, ніж той, у якому вони жили. Нам не тільки визначено

компетентним підходом до такого важкого матеріалу». Я, мабуть, ще ніколи так не пишався собою, як тоді, коли прочитав учителів коментар. Угорі, над текстом рецензії вчитель написав: «Квіти астроному-аматорові!» І намалював гарненького букета. Може, мій тато був провидцем? Чи, може, це проста випадковість, що він поцікавився в мене

, як я закінчив свою розвідку про нього? А якщо лист від

за всю історію астрономічних досліджень знімання всесвіту. Багато фотографій я знайшов в інтернеті, видрукував, і проілюстрував ними шкільний реферат. Найулюбленіші світлини повісив на стінах своєї кімнати, як-от неймовірно чітке зображення мегазірки Ета Каріна, що на віддалі 8000 світлових років від нашої Сонячної системи. Ета Каріна – одна з найбільших зірок Чумацького Шляху – невдовзі спалахне як супернова, перш ніж стиснутися в нейтронну зорю або стати чорною дірою. Іншим улюбленцем є зображення велетенських газових та пилових стовпів у туманності Орла (відомій ще як М16). Там народжуються нові зірки! Нині завдяки телескопові Габбла нам відомо про всесвіт набагато більше, ніж 1990 року. За його допомогою було зроблено тисячі фотографій галактик та зоряних туманностей, віддалених від Чумацького Шляху на мільйони світлових років. До того ж, телескоп зафіксував неймовірні свідчення минулого Всесвіту, хоча це дещо й нагадує містику. Проте вдивлятися у Всесвіт однаково, що зазирати в минуле. Світло рухається зі швидкістю 300 000 км на секунду, отож, щоб досягнути землі, сяйво зір далеких галактик йтиме мільярди років, бо ж Всесвіт безмежний. Телескоп Габбла зробив фотознімки галактик, які віддалені від нас на понад дванадцять мільярдів світлових років, тобто він спроможний заглянути в історію всесвіту на дванадцять мільярдів світлових років углиб, коли сам Всесвіт був ще зовсім молодим, мав не більше мільярда років від роду

стався Великий

трохи

тут, і день настав. Настав час читання».

Історія про помаранчеву дівчинку

покликанням https://cutt.ly/4eUClZug або QR-кодом і прочитайте продовження твору.

Праця над книгами принесла Юстейну Ґордеру славу й визнання, він став лауреатом багатьох престижних міжнародних літературних премій: Премія Асоціації норвезьких критиків за «Таємничий пасьянс» (1990 рік), Премія норвезьких книготорговців за «У дзеркалі, у загадці» (1993 рік), Німецька молодіжна літературна премія та Премія Банкарелла за «Світ Софії» (1994 рік), і це не весь список. Попри свою популярність Юстейн Гордер намагається

інтерв' ю, живе зі своєю дружино Сірі Данневіґ в Осло, вони мають двох синів. Для письменника було важливо не лише донести свої ідеї до читачів, а й надихнути їх думати про цінності в житті, ставити запитання і шукати відповіді. Він вірить, що кожен з нас має в собі філософа, навіть якщо ми про це не здогадуємося. На запрошення XVI Національного форуму видавців у Львові (2009 рік) Юстейн Ґордер приїздив до України, а видавництво «Літопис» з нагоди приїзду письменника перевидало всі його книжки. Ми маємо можливість читати книги Юстейна Ґордера завдя-

13.

ка»? Напишіть есе, в якому порівняйте, як

почуття самотності, кохання та суму.

Опановуємо професію

4. Уявіть, що ви ведете Інтернет-сторінку книгарні.

ндуєте прочитати «Помаранчеву дівчинку». Текст має бути цікавим, сучасним і викликати бажання негайно придбати

меччині; жахлива економічна

на нетерпимість, кліматичні зміни, неврожаї тощо. Ці катастрофічні події призвели до утвердження

світогляду, розчарування в людині

здатній убивати собі

каною декоративністю

інші види мистецтва. У літературі бароко – світ недосконалий

може осягнути його

і химерних законів. Адже нерідко вона не розуміє навіть

в руках вищих сил і власних пристрастей. Людині залишається

швидкоплинною миттю

пристрасного кохання. Критична налаштованість митців, які бачили реальність відразливою, а людину недосконалою, сприяла тому, що, з одного боку, в літературі надзвичайно популярними стали сатиричні твори, в яких викривалися ганебні сторони суспільства (здирництво, тупість, шахрайство, розпуста). З другого боку, як у письменників, так і в читачів, з’явилося бажання за допомогою високого мистецтва й уяви відсторонитися

що ренесансній емоційності

метафорами в барочній поезії були образи бурхливого моря (життя), корабля (доля), серця (душі), театру (світ) тощо. Основними мотивами барокової лірики є: пошуки сенсу буття, швидкоплинність молодості і кохання, страх смерті

життя на цю коротку мить ? Красою сяєш ти , щоб так недовго жить , Щоб одійти в ніщо – так свіжістю палаєш !

Даремно ти себе надією втішаєш –

Ти маєш одцвісти , як одцвітають всі , Приреченість лежить в самій твоїй красі , Бо передчасно ти зів ’ янеш і сконаєш .

Як не зітне тебе твого садівника ,

За звичаєм людським , безжалісна рука ,–

Твій цвіт змітуть вітри , в суворості одверті ...

На втіху чи на глум ти маєш розцвісти ? О , не народжуйся

Славний береже і чистий , Коне , де незмірна безліч

Сталася нещасть наморських !

Ти ж бо є те саме море ,

Що прибоями цілує

Краю батьківського мури , Короновані і горді .

Про дружину принеси ти Вістку і скажи , чи щирі

Плач її і всі зітхання , Що мені і тут лунають . Бо якщо полон мій справді Ще оплакує , як легко Ти могло б південні води Перлами перевершити! Дай же , о криваве море , Відповідь ; тобі не тяжко Це вчинити , якщо правда , Що і води мають мову . Але ти німуй , о море , Якщо смерть її забрала ; Хоч цього не сміє статись , Бо живу я поза нею , Бо прожив я десять років Без свободи і без неї

вічній каторзі при веслах Не вбиває сум нікого ».

Враз потужно розгорнулось Шестеро вітрил галерних , I звелів йому наглядач Всю свою ужити силу . Переклад з іспанської

вогонь

сінню нетлінної душі

акт моєї драми , Остання миля мандріво к моїх , Все швидший

брами . Ненатла смерть уже не за горами , Вона мій дух звільнить з тенет лихих , І я того побачу в снах своїх , Перед чиїми трепетав громами . Коли мій дух нарешті в небо

9. Як барочне песимістичне світобачення відобразилося

10.

11. Чим її тематика відрізняється

12. Яким сприймається життя

13. Випишіть

14. Поміркуйте, для

15.

16.

: справедливо

ву думку колеги чи боягузливо змовчати). Усі

чітко усвідомлюємо, як потрібно чинити, але попри це часто йдемо не за велінням обов’язку, а дослухаємося до своїх слабкостей. На думку класицистів, недосконала

повинна вперто боротися зі своїми слабкостями й, зрештою, має

, які у XVII столітті були визнані зразковими.

мистецького напряму класицизм

перекладі з латини classicus означає зразковий . Класицисти захоплювалися

тичних героїв, їхньою безстрашністю

Класицисти, визнаючи

роїчні сюжети, а на сучасність і

були купці, лихварі, ремісники, слуги, тобто люди простого походження, оскільки вважалося, що ні аристократи, ні особи королівської родини

не можуть бути об’єктом глузувань. У комедіях, байках і сатирах висміювали людські вади (скупість, тупість, неуцтво, хитрість, прагнення влади, лицемірство, розпусту та інші) і таким чином читачам або глядачам демонстрували, якими вони не повинні бути. Розмовляли персонажі творів низьких жанрів простою мовою, але без грубих зворотів і брутальних натяків, які траплялися в літературі Відродження. Надзвичайно популярним у XVII

лював публіку розкішним інтер’єром, освітленням, пишністю декорацій і костюмів, пристрасною грою акторів і бурхливим виром

. Проте в театральному мистецтві періоду

обмежень. Наприклад, драматурги

8. Проведіть паралель між підтримкою

чому до середини XVII століття комедійні жанри

французького комедіографа-класициста, якого знає увесь

Поклен. Дата його народження невідома, тому біографи вказують

. Спочатку юнак разом

грав у любительських трагедійних постановках. Однак в якийсь момент молоді актори наївно вирішили, що можуть конкурувати з професійними трагіками, і створили власний театр. Саме тоді Жан-

узяв за псевдонім ім’я Мольєр, яке проніс через усе життя. Невдовзі театр обріс боргами, а Мольєр, як неплатник, потрапив до в’язниці. З кредиторами довелося розраховуватися батькові ЖанаБатіста. Театр припинив своє існування, костюми були розпродані, а сам розорений юний засновник із частиною трупи у 1645 році подався у мандри провінцією. У провінції в XVII столітті були популярними мандрівні акторські групи, які виступали на ярмарках, міських площах та в дворянських маєтках. До однієї з таких провінційних труп і приєднався ЖанБатіст. Про цей період життя Мольєра відомо дуже мало. Ми знаємо лише, що з 23-річного віку Жан-Батіст, син багатого буржуа, впродовж 12 років подорожував містами Франції. У провінції він формувався як драматург, пристосовуючи для своєї групи вже відомі п’єси. Актори мольєрівської трупи виступали на міських площах і в палацах вельмож . Із часом вони стали доволі популярними , мали гідні заробітки та впливових покровителів . І в 1658 році Мольєр як

керівник трупи вирішив , що настав слушний момент повернутися в Париж . У столиці Франції Мольєр отримав щасливу нагоду представити своїх акторів юному королю Людовіку XIV. Восени 1658 року трупа Мольєра дала виставу в королівському палаці. Від цього виступу залежала доля усіх акторів. Показаний

захват у короля

придворних. Це була беззаперечна перемога! Акторам надали в Парижі приміщення, їхні постановки стали популярними. Керівник театру – Мольєр –

. Водночас французькі міщани- буржуа за великі гроші почали проникати у вищі кола , купуючи дворянські маєтки, титули, високі посади, одружуючись із нащадками збіднілих аристократичних родів. Але багаті фінансисти і торговці не мали вишуканих манер, говорили простою мовою, не розумілися на мистецтві і не вміли одягатися за аристократичною модою. Усе це ставало приводом для зневажливих насмішок старої знаті над новоявленими «дворянами». Комедія «Міщанин-шляхтич» була написана у 1670 році. Уся дія п’єси відбувається навколо одного героя, який своїм характером і вчинками впливає на розвиток

своєї

він готовий витратити шалені гроші,

зректися предків і

ти доньку за нелюба. Журден перетворюється на справжнього сімейного тирана, вимагаючи від рідних аристократичного поводження і повного підкорення своїм примхам. Крім того, він – поважна людина, успішний комерсант, глава сім’ї – стає загальним посміховиськом, довірливим простаком, засліпленим лестощами усіх, хто

не просто висміює

спосіб життя. Водночас комедіограф

чужі манери

висновку, що будь-яка людина, прагнучи сліпо наслідувати

дає карикатурно. Згідно із законами класицизму, характер пана Журдена визначає одна головна риса – безглузда пиха, і одне бажання – стати дворянином. Образ дивака, свідомість якого повністю заполонила абсурдна ідея, є традиційним у комедіях Мольєра. Цьому образу протиставляються герої (дружина, діти

до дивацтв домашнього тирана. У комедії «Міщанин

вигоди. Хоча цей образ великосвітська публіка зустріла

2. Доведіть, що

«Призначення комедії у тому, щоб розважати людей, виправляючи їх».

3. Поясніть історичні причини проникнення буржуазії в аристократичні кола. Як, на вашу думку, дворянство ставилося до цього явища? Відповідь обґрунтуйте.

4. Розкажіть, як відбулося становлення Мольєра як актора і драматурга.

5. Порівняйте долі англійського драматурга Вільяма Шекспіра та французького драматурга Мольєра. Поміркуйте, що у них є спільного.

6. Яка подія при дворі Людовіка XIV стала поштовхом до створення комедії «Міщанин-шляхтич»?

Пан Журден – міщанин1 , Пані Журден – його дружина, Люсіль – дочка Журденів, Клеонт – закоханий у Люсіль, Дорімена –маркіза, Дорант – граф, закоханий у Дорімену, Ніколь – покоївка в Журденів, Ков’єль – слуга Клеонта, учитель музики, учитель танців, учитель фехтування, учитель філософії, кравець та інші. Дія відбувається в Парижі, у господі пана Журдена.

ДІЯ ПЕРША Ява 1

Учитель музики , учитель танців , співачка, двоє співаків , двоє скрипалів , чотири танцюристи .

музики

, поки він прийде . Учитель танців ( до танцюристів

Журден . Вам довелося трохи почекати ; це тому , що я сьогодні вбрався так , як убирається шляхетне панство , а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи , що

Пан

Учитель

Перший лакей . Чого бажаєте , пане ?

Пан Журден . Нічого 1 . Я хотів лише перевірити , чи

чуєте . ( До вчителя музики й до вчителя танців ). Як вам подобаються мої лівреї 2?

Учитель танців . Чудові !

Пан Журден ( розгорнувши халат , показує вузькі червоні оксамитні штани й зелений оксамитний камзол 3). Це моє ранішнє убрання , в ньому я робитиму вправи .

Учитель музики . Пречудово!

Пан Журден . Лакей ! ( скидаючи халат ). Тримайте ! ( До вчителя музики й учителя танців ) Я вам подобаюсь у цьому костюмі ?

Учитель танців . Розкіш ! Краще й бути не може .

Пан Журден . То що ж ви мені покажете?

Учитель музики . Я хотів би , щоб ви спочатку прослухали нову арію ( показуючи на свого учня ), він щойно скомпонував її для серенади 4 , яку ви мені замовили .

Пан Журден . Гаразд , але навіщо було доручати це учневі ? Ви могли б самі скомпонувати таку штуку .

Учитель музики . Але є такі учні , що розуміються на музиці незгірше від видатних маестро . Це чудова мелодія ! Послухайте - но тільки ...

Пан Журден ( до лакеїв ). Подайте мені мого халата , щоб я міг краще слухати . Стривайте ... може , зручніше так , без халата ... Ні , давайте його сюди . Співачка . Нудьгую день і ніч , нудьгую і страждаю , Бо став немилий я чудовим цим очам ;

1 Лакеї служили

! Дарма !

Правда , гарна ?

Учитель музики . Найкраща в світі .

Пан Журден . Бачите , а ще й не вчився музики .

Учитель музики . А слід було б навчитися ,

, так само ,

ців . Ці два мистецтва тісно поєднані одне з одним ...

Пан Журден . Хіба вельможне панство теж вчиться музики?

Учитель музики . Звичайно , пане .

Пан

учителя філософії .

Учитель музики . Філософія

Учитель

ба ж не кажуть завжди : такий - то

у такій - то справі ?

Пан Журден . Авжеж , так кажуть .

Учитель танців . А невірний крок роблять чому ? Хіба ж не тому , що не вміють добре танцювати ?

Пан Журден . Це правда , ви маєте

Учитель музики . Ви маєте

познайомитися з нашими творами ?

Пан Журден . Аякже ! […]

Учитель філософії . Ну , то чого

Пан Журден . Навчіть мене

навчіть мене , як його довідуватися , глянувши в календар , коли саме буває місяць , а коли не буває .

Учитель філософії . Гаразд . Щоб виконати ваше бажання , розглядаючи справу з філософського

літер і спосіб

ти , що літери

Пан

Учитель

Пан Журден . А коли ми розмовляємо , – це що ж таке ?

Учитель філософії . Проза .

Пан Журден . Що ? Коли я кажу : « Ніколь , принеси мені пантофлі », – то це проза ?

Учитель філософії . Так , пане .

Пан Журден . Сто чортів ! Сорок років з гаком розмовляю я прозою , а мені таке ніколи й на думку не спадало .

, велике вам спасибі , що пояснили . Отож я хотів би їй написати : « Прекра -

сна маркізо , ваші чудові оченята віщують мені смерть від ко -

хання ». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше ?

Знаєте , ну якось делікатніше висловитися ? Учитель філософії . Напишіть , що полум ’ я її очей обернуло в попіл ваше серце , що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі ...

Пан Журден . Ні , нічого такого я

щують мені смерть від кохання ».

Учитель філософії . Їх можна насамперед написати й так , як ви самі сказали : « Прекрасна маркізо , ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання ». Або : « Від кохання смерть мені віщують , прекрасна маркізо , ваші

ноги .

Кравець . Зовсім не муляють , пане .

Пан Журден . А я вам кажу , що

Кравець . Це вам тільки так здається .

. Дивом

Пан Журден . Ні , кажу

лиця ?

Кравець . Ви ще й питаєте ! Та жодний художник не зробив

. Пані Журден . Горенько ! Цього ще

себе, чоловіче ? Чи не здумав часом людей посмішити , що вбрався , наче городнє опудало

льцями тицяли ?

Пан Журден . Тільки дурні та дурелі , жінко , тицятимуть на мене пальцями .

Пані Журден . Вже й так тицяють . З твого поводження давно всі сміються .

Пан Журден . Хто ж оті всі , дозвольте запитати ?

Пані Журден . Всі ті , що мають здоровий глузд і розумніші за тебе . А мені просто сором дивитися на все , що ти виробляєш . З ранку й до смерку на скрипках терликають та

горлають . Сусіди не мають спокою .

Ніколь . Пані правду кажуть . Я не зможу додержувати в господарстві порядку , якщо тут швендятиме така сила всякого люду . Понаносять сюди на підошвах болота мало не з цілого міста , а бідній Франсуазі – робота !

Пан Журден . Ой Ніколь , гляди ! Проста селючка , а така гостра на язик !

Пані Журден . Ніколь має рацію . А розуму в неї більше , ніж у тебе . Ну , скажи , нащо тобі здався вчитель танців у твої роки ?

Ніколь. А отой довготелесий фехтувальник

самому стає незручно .

Журден . Еге ж , він до тебе

в тебе позичає .

Пан Журден . Ну то й що ! Хіба ж те не робить мені честі , що я позичаю гроші такій вельможній людині ?

Пані Журден . А той вельможний

пан , що він робить для тебе ?

Пан Журден . Годі ! Цього вже я не скажу . Досить з тебе й

того , що коли я й позичив йому грошей , – він поверне

мені свій борг увесь до

останнього су , і то дуже скоро .

Пані Журден . Атож , атож , наставляй кишені .

Пан Журден . Він дав мені шляхетне слово честі .

Пані Журден . Брехня !

Пан Журден . Замовкни !

сам .

Пані Журден . Цього ще

, я страх як скучив за вами ! Знаєте , з усіх моїх знайомих

пошани, як до вас : саме сьогодні ранком я говорив про вас у королівській спочивальні

Дорант . Ви були такі ласкаві , що кілька разів позичали

саме для того , щоб разом з вами звести рахунки .

Пан Журден ( стиха до пані Журден ). Ну ,

бачиш , як ти набрехала на нього ?

Дорант . Отже , ви добре пам ’

, що скажеш ?

Здається , пам ’ ятаю . Ось рахунок . Першого разу видано

Пан Журден . Ба ! Зовсім ні ...

Пані Журден ( стиха до Журдена

Дорант . Скажіть відверто , може ,

Пан Журден . Анітрохи , вельможний пане .

Дорант . Звичайно , я маю багато

Пані

розмовляють про якісь справи

Журден

міг заслужити такої ласки . Пан Журден . Перше , ніж дати вам відповідь , добродію , я попрошу вас сказати мені : ви шляхетного роду ?

Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання

позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер

ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися

те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали

, я

не шляхетного роду.

Пан Журден . Дозвольте потиснути вашу руку , проте дочка моя –не для вас . Ви не шляхетний

Пані Журден. Шляхетний! Що тобі

хіба ж твій батько любісінько не

Журден

: я хочу , щоб мій зять був високого роду .

Пані Журден

ви так бажаєте . Це , звичайно ,

на собі дозволити все , що заманеться

роль , чудово й

кий настійливий

і сам господар !

Ява 19

Пан Журден , Дорімена , Дорант .

Пан Журден ( зробивши два поклони , спиняється занадто близько біля Дорімени ). Відступіться трохи далі , пані . Дорімена . Що таке ?

Пан Журден . Відступіться трохи , щоб я міг ще втретє вам уклонитися .

Дорант . Маркізо , пан Журден розуміється на витонченому поводженні .

Пан Журден . Це мені така честь , пані , що ви

мене щасливим ... Я такий радий , що

не любить довгих компліментів . Вона й без них багато

( Стиха до Дорімени ). В цього

кумедні манери .

Дорімена

в очі .

Дорант . Пані , дозвольте відрекомендувати вам мого найкращого друга ...

Пан Журден . Це надто багато честі для мене ...

Дорімена. Я відчуваю глибоку повагу.

Пан Журден

Журден , маркізо , каже , що він щасливий вітати вас у своїй господі .

Дорімена . Це для мене велика честь .

Пан Журден ( стиха до Доранта ). Який я вдячний вам , пане , що ви закинули їй добре слівце за мене !

Дорант . Він каже , пані , що ви – красуня над красунями .

Дорімена . Він дуже ласкавий до

мене .

Дорант . А чи не час уже й про

обід подумати ?

Ява 21

Третя інтермедія : шість кухарів , що

танцюють

12.

13.

має для юнака принципове значення?

14. Поміркуйте, який зміст вкладає Журден

ЧЕТВЕРТА Ява 5

Пан Журден , Ков ’ єль переодягнений 1 .

Ков ’ єль . Шановний добродію , не знаю , чи маю я честь бути вам знайомим ?

Пан Журден . Ні , добродію .

Ков ’ єль ( показуючи рукою на фут

підлоги ). А я вас пам ’ ятаю , як ви були ще отакенький . Ви були наймиліша дитина в світі , і всі дами брали вас на руки , щоб поцілувати .

Пан Журден

Ков ’ єль . Ваш батько був крамарем

місцях , наказував приносити до себе додому , а потім уже роздавав його своїм приятелям за гроші .

Пан Журден . Я в захопленні , що

Пан

Ков

Пан

Пан Журден

Ков

Клеонт у турецькому вбранні ; три пажі , що несуть поли його каптана ; пан Журден ,

Клеонт . Амбусахім окі бораф , Жордіна , саламалекі !

Ков ’ єль ( до Журдена ). Це означає : « Пане Журдене , нехай серце ваше цвіте цілий рік , як трояндовий кущ !» То звичайне привітання в їхній країні .

Пан Журден . Я покірний слуга їхньої турецької

Ков ’

Пані Журден . А що це за

Пан

Пані

Пан

Пані

рімену й Доранта

З усіх боків біда !

Дорант

Журден

Ява 3

Пан Журден , Дорімена , Дорант .

Пан Журден ,

щоб засвідчити йому свою відданість та пошану . ( До Дорімени й Доранта ). Ви зараз почуєте , як він вам відповідатиме .

Ков ’ єль . Алабала , крочіам акчі борам алабамен .

Клеонт . Каталекі тубаль урін сотер амалушан .

Пан Журден ( до Дорімени й Доранта ). Чуєте ?

Ков ’ єль . Він каже : « Нехай дощ успіху зрошує садок вашої родини ».

Пан Журден : Я ж вам недурно сказав , що він говорить по - турецькому !

Дорант . Надзвичайно !

Ява 6

Люсіль , Клеонт , пан Журден , Дорімена, Дорант , Ков ’ єль .

Пан Журден . Іди сюди , донечко моя ,

цьому панові , який робить тобі честь , обираючи тебе

за дружину .

Люсіль . Що з вами

! ( Показуючи на Клеонта ). Ось твій майбутній чоловік – я

Дорант . Як , пані Журден ! Та невже

вашим зятем ?

Пані Журден

Дорімена . Чи ж можна

Дорант .

батька .

Пані Журден . Моя дочка згодна одружитися з турком ? Я задушу

власними руками , якщо вона встругне таку штуку !

Люсіль . Мамо ...

Пані Журден . Геть від мене , гидке дівчисько !

Ков ’ єль ( до пані Журден ). Пані ... Одно слово .

Пані Журден . Дуже мені потрібне ваше слово !

Ков ’ єль ( до пана Журдена ). Пане , якщо дружина ваша захоче вислухати мене сам на сам , то я

, що вона дасть свою

ду на все , що схочете .

Пані Журден . Нічого знати

Пан Журден

Пані

’

тільки

Пані Журден . І на це залюбки даю мою згоду .

Пан Журден ( стиха до пана Доранта ). Це ви для того , щоб відвести їй очі ?

Дорант ( стиха до пана Журдена ). Нехай собі втішається цією вигадкою .

Пан Журден ( стиха ). Гаразд , гаразд ! ( Уголос ). Пошліть по нотаря !

Дорант . А поки він прийде і складе шлюбні контракти , давайте подивимося наш балет і потішимо ним його турецьку високість .

Пан Журден . Блискуча думка ! Ходімо ж сядьмо на свої місця .

Пані Журден . А Ніколь ?

Пан Журден . Я віддаю її перекладачеві , а

хоче !

Ков ’ єль . Дуже вам дякую , пане ! ( Набік ).

такого й у цілому

Задум комедії «Міщанин-шляхтич» виник у Мольєра внаслідок дипломатичного скандалу, який

ка XIV. У 1669 році в Париж,

пи, прибув

Посол вирізнявся

чного втілення. Однак на

пристосовуватися?

4. Заповніть листок самоконтролю.

5. Скористайтеся покликанням https://cutt.ly/ortPupyz або QR-кодом і відновіть

10.

11.

12. Сформулюйте

13.

14. Які образи твору символізують протистояння двох соціальних прошарків: аристократів і буржуа?

15. Які явища в житті Франції XVII століття засуджує і висміює автор твору?

16. Скористайтеся покликанням https://cutt.ly/4ryeKmt4 або QR-кодом і

17.

18.

20.

26.

між бажанням і обов’язком.

29. На користь чого ви розв’яжете придуманий

Мольєрівських

вивищитися над іншими, намагається довести, що належить до дворянського стану. Цим він неабияк шкодить своїй доньці, яку хоче видати заміж за чиновника, всупереч її волі.

Опановуємо ази професії літературного критика Літературний критик – це фахівець , який аналізує , інтерпретує

ратурні

(1946 – 2014.)

– став улюбленцем не тільки британців, але й читачів у

світі.

ло людей впізнавали себе в його наївних спостереженнях і невпинних пошуках сенсу життя. Сью Таунсенд написала цілком реалістичний і водночас наповнений гумором щоденник підлітка – така манера книги зацікавила читачів. Тож не дивно, що «Таємний щоденник» свого часу спричинив справжню революцію у підлітковій літературі. Цей твір навіть сьогодні вивчають у багатьох школах Британії. Письменниця показала, що література може бути одночасно глибокою і легкою, серйозною і веселою. Її роман мав такий успіх, що став

життя Адріана Моула, яким читачі подарували свою прихильність і віддданість протягом десятиліть. Щоденники розповідають про життя головного героя від його підліткових років до дорослого віку. В

з гумором розповідається не тільки про проблемами підліткового життя, а й зображено широкий спектр соціальних,

тем. За мотивами історії про Адріана Моула

знято три телесеріали, здійснено радіо- та театральні постановки. Крім серії

Адріана Таунсенд написала шість романів, близько десяти п’єс та критичних статей. Письменниця

заслуги в літературі та почесні докторські ступені від Лестерського

ТАЄМНИЙ ЩОДЕННИК

ЗИМА 1981

Четвер, 1 січня. Вихідний в Англії , Ірландії, Шотландії та Уельсі

Отже, вирішено, в новому році я:

Буду допомагати сліпим переходити дорогу. Буду вішати штани у шафу.

Буду ховати платівки назад у конверти.

Не буду починати

Ну що ж, доведеться наступного року

чив! Вічно мені щастить! П’ятниця, 2 січня. Вихідний у

уповні Сьогодні цілий день ходив розбитий. А все через маму, їй, бачте, закортіло о другій ночі поспівати «Му тау» прямо під дверима моєї кімнати. Нічого не скажеш, пощастило мені з матусею! Є всі шанси, що мої предки стануть алкоголіками.

виключаю, що наступний Новий рік я зустрічатиму в дитячому будинку. Пес мало не довів татуся до інфаркту. Плигав, плигав – і доплигався: скинув батьків макет корабля, заплутався у снасті

рі, і той всю ніч продзявкав під моїм вікном.

мені щастить! А татуньо ще й паскудив пса на чому світ. Якщо він не буде обережніший зі словами, то поліція за лайку дасть йому чортів.

Схоже, в мене не прищ, а чиряк. Ще й на видному місці. Вічно мені щастить! Зауважив мамі, що я сьогодні ще не їв вітаміну С. А

вона мені каже: «Піди і купи апельсин».

завжди вона так. Люрексовий фартух вона досі не вдягала. Хоч те добре, що скоро знов до школи.

Неділя

На вулиці ллє як

навмисне, щоб її совість

розметав усі його папери. Такий до тюрми доведе – і незчуєшся! Поліцейський сказав, щоб ми краще пильнували

чи давно він накульгує. Мама сказала

, одометр,

сідло і вузенькі спортивні колеса. Питається, навіщо все це

тільки до магазину і назад. Якби мені такий, я б об’їздив

, думаю, більшим вже бути не може!

Знайшов у словнику слівце, яке ідеально пасує до мого старого. Симулянт. Він і далі валяється в ліжку та напихається вітаміном С. Собака під арештом у вугільному сарайчику. А Богоявлення

би хоч краплю поспівчувати! Прийшла бабуся, побачила, який у нас гармидер, і взялася за голову. Показав їй свою кімнату, там завжди чистота і порядок, вона дала мені півфунта. Показав купу порожніх пляшок із-під випивки, і бабусі стало зле.

Вона випустила пса з сарайчика. Назвала маму безсердечною за те, що та тримає тварину під замком. Собака причвалав на кухню і заблював підлогу

кликати ветеринара. Заліпив прищ пластиром, щоб

собаки

. Ветеринар забрав пса до клініки. Йому здається, що в нього кишкова непрохідність і потрібна невідкладна операція. Бабуся посварилася з мамою і пішла. Вона знайшла всі свої різдвяні кардигани, вони лежали в торбі, порізані на клапті. Люди в світі з голоду пухнуть, а наші з жиру бісяться! Містер Лукас, наш сусід, зайшов провідати

досі постільний режим

того вийде. Шкода, що на нашій вулиці немає більше ні одного інтелектуала. Містер Лукас, правда, носить

страховій компанії. Вічно мені щастить. «Перша після Богоявлення» – це про що?

Понеділок, 12 січня

Собака вже вдома. Тільки те й робить, що вилизує шви. Мама нарешті встала з ліжка і зробила

мав де спати, поки зовсім не одужає. Вона пристосувала для цього картонну коробку з-під прального порошку. Батько сказав, що від порошку собака

йдуться шви, і доведеться

ринара. Почали сваритися через коробку, а закінчили містером Лука

Без гумової прокладки Буде килимку кінець . Підеш , тату , заробляти На новенький килимець ! Принеси ж її з роботи , ту прокладку , хай їй грець ! А як кран відремонтуєш , Будеш , тату , молодець !

Показав вірша мамі , вона тільки посміялася . Вона не дуже тямуща . Он , досі не випрала мою спортивну форму , а вже завтра до школи йти . Моя мама зовсім не схожа на тих мам , яких показують по ящику .

Середа, 14 січня Записався в бібліотеку. Набрав книжок: «Догляд за шкірою», «Походження видів» і ще одну, про яку мама вже

Називається

кусатимуть! У нашому класі нова учениця. На географії ми з нею сидимо поряд.

Вона нічогенька. Звати її Пандора, але їй більше подобається, ко-

ли на неї кажуть «Скриня». Не питайте мене, чому. В таку б я навіть закохався. Коли тобі 13,5 саме час у когось закохатись.

Четвер, 15 січня

Волосся у Пандори кольору меду і довге, тобто нормальне дівчаче волосся. В неї класна фігура.

Понеділок

надутий як сич. Тепер не можу дочекатися наступного понеділка.

собою чисту касету і позаписую старі побрехеньки

Вівторок, 20 січня. Місяць уповні Мама шукає роботу! Мабуть, тепер закінчу малолітнім злочинцем, який вештається по вулицях і все таке. Ну добре, а що я буду

на канікулах? Але хто ж доглядатиме пса? І що я буду їсти цілими днями? Мабуть, перейду на чіпси і солодке

дають зуби. По-моєму, мама дбає лиш про себе кохану. І на

кмітлива, а подруге, забагато п’є на Різдво. Подзвонив до бабусі, розповів їй усе,

приходь

його

. Середа, 21 січня Містер і місіс Лукаси розлучаються

це неправда.

Пандора ходила в

Але ще найгіршіше інше! Пандора гуляє

навіть, як я це переживу.

Неділя, 25 січня. Третя після Богоявлення 10:00. Від усього пережитого я заслаб, ледве ручку тримаю в руках. Навіть не снідав сьогодні, але

10.

14. Як в образі Адріана Моула змальовано

15.

16. Пригадайте, що таке цикл творів у літературі.

17. Чому, на вашу думку, книга написана у формі щоденника?

18. Як форма щоденника впливає на

19.

розповів про побачене і почуте в Україні. За вагомий внесок в інформування світової спільноти

мор журналіст

дій . Ця професія передбачає

часто називають інфлюенсерами

1. Зніміть відеовідгук на книгу. Розкажіть

думками, чи варто підліткам писати щоденник.

2. Напишіть пост під заголовком «Якби я був/ла Адріаном Моулом». В стилі головного героя твору розкажіть про своє життя, поіронізуйте щодо проблем, побудуйте плани на майбутнє.

3. Уявіть, що Адріану не 14, а 20 або 30 років. Напишіть нову сторінку в його щоденнику і презентуйте її своїм підписникам як продовження твору.

4. Створіть пост, де ви в ролі Адріана Моула даєте поради сучасним підліткам. Наприклад, як справлятися з шкільними труднощами, як полюбити себе, якщо на обличчі прищі, як вести щоденник або

Міляновська

ó ( — ) — ., , ,, , . é — . , , , , , , .. — , VIII . . V . . — , . — .(hex — , metros — ), 6 – , ( ) — ,, , , « », « » , ( — , ) — , ( — ) — ;( ) ( ’ ). í ( — , , ) — , , — , é ( — , ) — , ( — , ) — , , ( — , ) — ,, ( — , ) — ,’ ( — , ) — ; — , , , á ( — ) — ,,( — , ) —( — , ) — ,

)

, )

, , ).

’ )

portra t)

’

)